Sashkon

Випуск Суворовського училища 1988 року. Усіх випускників, їх батьків та педагогів зібрали у Міському палаці культури, де офіційні заходи і виступи запрошених акторів змінювали один одного. Після вручення курсантам документів про закінчення училища, до слова запросили відомого генерала, земляка, який щойно повернувся з Афгану. Звісно, і його появу на сцені і поздоровлення міністра оборони, яке зачитав генерал, усі присутні в залі зустріли бурхливими оплесками. Очевидно, саме ці бурхливі оплески спонукали генерала промовити кілька слів від себе. Коли зал притих, генерал розпочав: - Товариші курсанти, офіцери і підар... Зрозумівши, що говорить щось не те, генерал зупинився на півслові. Курсанти чудово вловили цей момент, і ледь стримувалися від сміху. Адже їх навчили відноситися до слів командування з цілковитою серйозністю. Генерал вирішив виправитися, тож продовжив: - Підара... Тут він знову замовк, а почувши кілька пирхань у залі, махнув рукою та покинув сцену. Що поробиш, як...

Дуже часто хочеш зробити, як краще, а виходить - як завжди... Мабуть, все почалося коли Льоня став завідувати магазином "Краса і мода". Хоча, ні - значно раніше, коли не вступивши на стаціонар Торговельно-економічного, вимушений був перейти на заочне відділеня і влаштуватися по спеціальності - продавцем у цей самий магазин. Тут і зустрів свою майбутню дружину - Настю. Колектив магазину був жіночим, тож Льоня з розумінням сприймав надмірний прояв ревнощів з боку молодої дружини. Але, коли Льоня закінчив інститут і, як ми уже знаємо, зайняв найвищу посаду у магазині, ревнощі стали нестерпними. Як ви вже здогадалися, постійно  відвідували магазин виключно жінки, а в умовах тотального дефіциту, ці жінки намагалися встановити особисті контакти з завідувачем, від якого, власне і залежало, хто стане володаркою дефіцитного товару. Тож у Насті причин для ревнощів прибавилося у рази. Доходило навіть до того, що вона перевіряла паспорти претенденток на аудієнцію з завмагом на предмет...

Вперше, як користуватися швейною машинкою, мама показала Ізі, коли той був у третьому класі. Тоді він і не здогадувався, що швейна машинка стане невід'ємною частиною його життя. А той вечір, коли він зшив до купи два клаптя тканини, запам'ятається на довго. Ще до закінчення школи він вправно перешивав, викроював, шив одяг не лише собі та рідні, але й однокласникам, за що і отримав прізвисько Кравець. Тато Ізі - Марк Ліберман, мріяв, щоб його єдиний син був продовжувачем династії лікарів, тож наполіг, щоб Ліберман - молодший після школи вступив до медінституту. Це був дуже корисний крок у житті Ізі, який став черговим етапом у його кар'єрі. Іноземні студенти, що навчалися у медінституті, дали новий поштовх молодому бізнесмену. Адже вони мали можливість завозити у Союз дефіцитні тканини, вироби з яких цінилися доволі високо. Через короткий проміжок часу Кравець, хоч і закинув навчання, не встигав за всезростаючим попитом на свої вироби. Тож довелося шукати робітників. З шв...

Станіслав Олександрович провозився з квартальним звітом далеко за північ. Коли лягав спати, Зоя Павлівна уже бачила не перший сон. Вранці, розганяючи "туман у голові" від недосипу, випив традиційну каву, чмокнув у щоку Зою Павлівну та й пішов на роботу. Щойно зачинилися за ним двері, Зоя Павлівна взяла телефон, набрала номер і почувши "алло", коротко сказала: - Пішов. Через кілька хвилин у двері подзвонили. На порозі стояв Степан Гаврилович... Степан Гаврилович був людиною практичною - квіти та цукерки для жінки вважав балощами юнаків, тож приніс з собою пляшку коньяку. Зоя Павлівна зрозуміла натяк і почала готувати фуршет прямо у спальні на тумбочці, прикидаючи що б його подати до коньяку у якості закуски. Щойно вона прийшла на кухню, залишивши гостя біля тумбочки з коньяком, у двері знову подзвонили. Глянула у вічко - Станіслав Олександрович! Як виявилося згодом, він вранці зібрав не всі папери, тож повернувся за ними. - Станіслав! - пошепки прокричала Зоя...

Незаперечним чемпіоном з шахів у нашому провінційному райцентрі був Вася Ткачук. Щоб хтось виграв у нього, то була подія, можна навіть сказати - сенсація. Збиралися любителі древньої гри у парку на лавках. Навіть зима зі снігом і морозами не були цьому перешкодою. У більшості випадків грали на інтерес. Грати на рівних з Ткачуком бажаючих було дуже мало, тож він зазвичай давав супернику фору - кому слона чи туру, а кому і ферзя. Закінчувалися паркові баталії, коли вже добряче темніло, зазвичай, у пивбарі, де і матеріалізовувся майже весь "інтерес". Так спокійно і розмірено котилося шахове життя нашого провінційного райцентру, поки нам не привезли нового голову адміністрації. Ні, він не вигнав шахістів з парку, як це зазвичай роблять голови адміністрацій. Навпаки, будучи затятим шахістом, новий голова сам інколи навідувався у парк де приймав участь у грі. Звісно, не міг голова не зіграти і з Ткачуком. - Фору? - за звичкою спитав чемпіон. Голова, на диво Васі, ...

Мишко Черненко якось непомітно вибився у передовики. Воно то й зрозуміло - не п'є, не курить, по бабах не шастає, ото він і паше. А що ще залишається при його Свєтці, як не пахати, при ній будь хто запаше. Ну, і напахав на медаль. Приїхали відповідальні люди з району, привезли з собою Київське телебачення, зійшлися й колгоспники до сільського клубу. Все, як і належить у таких випадках, було виконано: коротенький, на півтори години, виступ секретаря райкому, звіт голови щодо виконання колгоспом п'ятирічного плану, а на завершення, власне, вручення Михайлу заслуженої нагороди. Щоправда, довелося для телебачення деякі епізоди повторити, особливо саме вручення - то Мишко не так став, то не туди повернувся, то не правильно посміхнувся. По завершенню був накритий стіл для високих гостей, але дядько з телебачення, видно головний серед них, зажадав зняти Мишка на тлі безкрайого засніженого поля. Районне керівництво, покосившися на накритий стіл, зробило вигляд, що йому теж цікаво ...

- Так, розпишись тут, тут, тут, тут і тут, - тицяв пальцем інструктор у порожні клітинки такої ж порожньої сторінки. - За що це, - поцікавився я? - За години водіння. - Так ми ж нікуди не їздили. - Ще наїздишся. На цьому перше практичне заняття з водіння автомобіля закінчилося. Було ще одне, на якому я проїхав 10 метрів, після чого інструктор похвалив: - Геніально! Ти їздиш, як професіонал. Вилазь. А ще, що я виніс з практичних занять - настанову інструктора: - На ДАІшника ніколи не дивись! На цьому практичні заняття закінчилися і до екзаменів я інструктора більше не бачив. Побачив його перед екзаменами: - Здавати будеш? - прошепотів він. - Звісно. А хіба що я роблю? - Ні, конкретно здавати, по 50 гривень. - Для чого? Теорію я знаю, а воджу геніально. Ви ж самі сказали. У підсумку, теорію я здав, а на практиці мене завалили. Ще тричі намагався здати практику, але безрезультатно. Перед четвертою спробою знайшов інструктора: - Я хочу здати. - Здавай, - простягнув той ...

Хлопці, у вас ширінька на гудзиках чи на блискавці? Цікавлюся не просто так, для цього є причина, про яку дізнаєтеся згодом. Зараз на гудзиках майже не шиють, а раніше чоловічі причандали лише за гудзиками і ховалися. Цікаво, за чим ховали чоловіки свої статеві відмінності, коли ще гудзиків не винайшли? Але зараз не про це. Саме тоді, коли все трималося на гудзиках, приїхав Микола з нічної зміни, вискочив з електрички, стрибком з платформи перелетів залізничну колію, і мерщій до автобуса. Микола, взагалі, вважав себе одним з лідерів, подолання шляху з електрички до автобуса. Цього разу добіг другим, заплатив за проїзд, і сів на вільне місце, заради якого, власне, і був здійснений цей спринтерський забіг. Щойно втамувавши прискорене дихання, поки заповнювався автобус аутсайдерами забігу, Микола зробив вигляд, що дрімає, щоб помирити у собі егоїстичний природний інстинкт і альтруїстичне піонерське минуле. У цей час натовп пасажирів, які не так вправно, як Микола долають дистанцію, пр...

Операція тривала вже третю годину. Микола, в очікуванні результатів біля дверей операційної, заспокоював себе: «Все буде добре. Я сильний, я впораюсь...». Біда не приходить одна - мало того, що Галя поїхала на море, залишивши його доглядати за дітьми, так ось ще мама, якраз після свого дев'яносторічного ювілею. Галя дзвонила ледь не через кожні десять хвилин. - Заспокойся,- відповідав він, - закінчиться операція - передзвоню. «Вдома ще стільки роботи, - бідкався Микола, - зварити щось на вечерю, дітей нагодувати, вкласти спати... Потім, маму ж провідувати щодня. А робота! Доречною була б відпустка, яку не надають, інакше б поїхав з Галєю на море. Як я це все переживу?». І ось, нарешті, з операційної вийшов лікар: - Мушу повідомити вам сумну новину, ваша мама... - Це не мама, це теща, - поправив лікаря Микола. - Ну, тоді я радий повідомити вам...

Останнього дня у готелі Валєра мав покинути номер, як водиться, до 12:00, але трохи затримався, поки владнав усі свої справи. Надворі неймовірна спека, до автобуса більше двох годин, тож у прохолоді готельного кондиціонера було доволі комфортно. На останок вирішив прийняти душ. Тільки намилився, як стукіт у двері: - Ви скоро? - спитав жіночий голос, - я залишу речі. - Гаразд, я вже закінчую, - відповів Валєра. У кімнаті стояла об'ємна спортивна сумка і сітчаста валіза з м'ячами. Волейболістки - здогадався Валєра - плакати з анонсом завтрашньої гри уже кілька днів розклеєні по місту. Не встиг одягнути шорти, як у дверях з'явився чоловік у спортивному костюмі: - А де Вікторія? Тренер - здогадався Валєра, і чесно відповів: - Вийшла. - Ну, Віка, і дає! Не встигли приїхати, а у неї вже кавалєр. Давай, друже, домовимось, щоб після 21:00 тебе тут і духу не було - у нас завтра гра, дівчатам треба відпочити. І вже виходячи з номера, хитро примружившись додав: - А у Полт...

У сім'ї Гомоляків всі були повні - від XXL і вище. І ось, мама-Гомоляка народила чергову, на цей раз третю, дитину. Цього разу дівчинку. Назвали дівчинку Оксана. Дівчинка росла просто чудово, мала гарний апетит, бабуся і дідусь Гомоляки не могли натішитися, яка гарненька і повненька онучка у них росте. Аж, десь, років у п'ять, у Оксани з'являються ключиці. Звісно, вони були і раніше, тобто, від самого народження, але до цих пір ніяк себе не проявляли. А тут, на тобі - з'явилися! Гомоляки забили тривогу, зібрали з дівчинки всі аналізи, і пішли з ними до районної лікарні. Там обстежили дівчинку, все перевірили і встановили, що найменша Гомоляка абсолютно здорова. - Вони нічого не розуміють, - зробила висновок мама-Гомоляка, - якого толкового лікаря направлять у наш район? І поїхали у обласну лікарню, тим більше, що на той час у Оксани почали виступати назовні лікті і коліна! У обласній лікарні виявилися такі ж безграмотні лікарі, як і у районній. - Мабуть, до мед...

Тато Йосі Левінсона зібрався в Ізраїль. - Хочу бути похованим на історичній батьківщині, і все! Дочекався, поки Йося закінчить інститут, щоб не нашкодити йому своїм від'їздом, і подав документи на виїзд. На диво, чекати довго не довелося - усього два роки. Тобто, часу для зборів було достатньо. Ніякої контрабанди майбутній емігрант не приготував, за виключенням золота, захованого  у підборах черевиків. На митниці в аеропорту тато весь час нервувався: - Ой, знайдуть, ой затримають... В кінці-кінців, не витримав, і вони з Йосєю обмінялися взуттям - у обох був 41-й. Шмонали тата по-справжньому, дістались і до взуття. Поламали, порізали і нічого не знайшовши, пропустили. - Дозвольте, а в чому я поїду? - обурився від'їжджаючий. - У вас нема змінного взуття? - Нема. - А хто вас проводжає? - Син. - Можете з ним обмінятися. У підсумку тато, як було і задумано, поїхав на історичну батьківщину у своїх черевиках з золотом, а Йося залишися зі своїми пошматованими черевиками,...

Ще з школи нас переконують, що алкоголь вбиває нервові клітини. З іншого боку, багато з нас помічали, що після випивки мозок працює більш винахідливо. Можливо через те, що алкоголь вбиває лише найповільні нервові клітини, лишаючи тільки найшвидші? Саме тому мозок працює як Ferrari після тюнінгу - швидко, хоча, у деяких випадках кудись не туди. А у свій півстолітній ювілей Степанович просто не міг не випити. Зібралося чимало гостей - застілля, подарунки, тости... Сестра з сім'єю зібралася додому, але повернулися - маршрутки так і не дочекались, а до електрички 20 хвилин. Степанович, не довго думаючи, завів свою дев'ятку, і повіз рідню на вокзал. Повертаючись додому, якось невпевнено вписався у поворот, і, як на зло, у цей самий час на зустріч - машина поліції. Видно, поліціянти щось запідозрили, бо у дзеркалі Степанович побачив, як вони починають розвертатися. Реакція спрацювала миттєво - газ у підлогу. Чисто інстинктивно, звернув до п'ятиповерхівок, аж тут народився пл...

Галя з Миколою, стоячи перед дверима власної квартири, з острахом спостерігають, як Іван Григорович виходить з дверей сусідньої квартири з сокирою! - Не хвилюйтеся, я вам зараз допоможу - повідомляє він, перекладаючи сокиру з лівої руки у праву. - Григоровичу, не треба сокири! - вигукнув переляканий Микола. Ніхто й не думав, що кінець може бути таким трагічним, навіть незважаючи на його безневинний початок... А почалося все з того, що перед роботою Галя виявила, що знову загубила ключі від квартири. Микола на неї нагримав, і видав їй останню пару: - Загубиш - будеш чекати під дверима. Куди ж їх покласти, думала весь день Галя, так, щоб і самій ніде не залишити, і щоб у транспорті не витягли. - Засунь під пояс джинсів - порадила на роботі Людка. Галя так і зробила. Повертаючись додому, відчула, як ключі від'єдналися від свого нового місця, та почали поступово спускатися до низу, під колготками. Серед вулиці на людях витягувати їх не наважилася, тож коли дісталася своєї кв...

Вітьок з Юрком підчепили тьолку на танцях. Все б нічого, та сьогодні у общазі чергує тітка Шурка - рідкісна бездушна скотина, з якою ні про що не можна було домовитися, навіть за гроші. Та винахідливі студенти мали декілька прийомів, щоб перехитрити чергову. Ось і цього разу Вітьок спокійно пройшов через Шурку, сходив до друзів, які на його прохання підняли галас на кухні. Тітка Шурка, як завжди, двері - на засувку, та пішла на кухню розбиратися що до чого, а тим часом Вітьок впустив Юрка з тьолкою. Хлопці не відступили від народної традиції - там де тьолка, там і випивка. А, як відомо, там де випивка, там зникає контроль над поведінкою. Ну, і шум з кімнати №9 долинув до чутливих вух принципової чергової. - Відчиніть, бо гірше буде! Хлопці, звісно, відчинили, але обшук виявився безрезультатним. Та і що обшукувати, як у кімнаті 5х3 - два ліжка, два стільця, стіл і шафа. Через годину знову стук у двері: - Я чула жіночий голос! І знову обшук, який теж не дав результатів. - То у ...

Жили Сергій з Нінкою, жили собі і жили, аж раптом Сергій прийшов додому п'яний. На можна сказати,  щоб це було якоюсь рідкістю, та все якось обходилося. А того разу, близько третьої ночі, захотілося Сергію води. Вийшов Серьога на кухню, напився з крана, аж чує, якийсь шум, чи то під вікном, чи то у голові - толком не розібрався. Тож, від цікавості, підійшов до вікна, перехилився, щоб переконатися, де ж воно шумить, але на підгрунті випитого напередодні, втратив координацію рухів, і випав у одних трусах у навколишнє середовище. Летить, значить, Серьога з вікна униз, і сам собі думає, хріново, що я не птах, розправив би зараз крила... На цьому думка і закінчилася, бо з першого поверху летіти не довго. Приземлився Серьога частково на голову, і від цього щось там у ній мабуть змістилося, що він трохи розгубився і тепер не може визначити своє місце перебування. Всі ми чудово знаємо, що у подібних незрозумілих ситуаціях нас завжди може виручити наш справжній друг. Був такий справжній...

У далеких 1980-х у пасажирських поїздах, що курсували у Європу і назад, все частіше можна було зустріти "човників", рух яких лише народжувався, сприяючи покриттю дефіциту товарної продукції у першій в усьому світі країні робітників і селян. У одному з таких поїздів, який повертався саме в цю країну, у купейному вагоні, в купе №6 зібралися четверо: човник зі стажем Вася з Житомира, подружня біологів Остапчуків з Києва, і човник-початківець баба Ліза з Носівки. Баба Ліза вперше перетинала кордон з товаром, тому дуже хвилювалася. Сусідів у купе задовбала своїм ниттям: - У мене 25 банок кави. Ой, як мені потрібні гроші. У мене дочка і троє онуків, а зять - не кує й не меле. Ой, конфіскують, ой не провезу... Побоювання дебютантки човникового бізнесу мали підстави, адже митниця дозволяла ввозити у Союз лише одну банку кави. І ось перед в'їздом у батьківщину іде шмон. Дійшли митнки і до купе №6. Першим від входу сидів Вася: - Заборонені товари везете? - Я? - здивувався до...

Підготовка до чергової річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції почалася на заводі ще у вересні. У чию голову прийшла ідея створити конструкцію "Ленін на броньовику", невідомо. Та, раз партія сказала: "треба" - нікуди не подінешся. Парторг очолив оперативно створений штаб з підготовки до демонстрації. Не першому засіданні одноголосно обрали "Леніна". Тут заперечень бути на могло, всі знали доморощеного "Леніна" - Савчука, який працював у термічному цеху. Йому ще лисину - і викапаний вождь пролетаріату. Інакше, як "Ленін" його на заводі й не називали. - Лисина - не біда, - підсумував парторг, - перед демонстрацією пострижемо. З броньовиком виявилося не так просто. На його роль претендував старенький УАЗик, який давно уже не їздив, і у кінці року мав відправитися у свою останню подорож - на металобрухт. Та завгар пообіцяв: "щось придумаємо". Підготовка йшла своєю чергою, і на самому початку листопада шт...

Гриша дуже здивувався, коли посеред зміни його викликали у партком, де парторг разом з начальником цеху поздоровили його з третім місцем у всесоюзному соціалістичному змаганні. Лише тоді він згадав, що рік тому у присутності керівництва заводу, фотографів та журналістів, на його станок прикрутили червоний прапорець "Учасник соцзмагання...". Щоб припинити з цього приводу жарти хлопців, через кілька днів Гриша відкрутив прапорець і сховав його у шафу, а згодом зовсім забув про свою участь у якомусь змаганні. Та, як виявилось, хтось таки вів підрахунки. Тут же, у парткомі, Гриші видали нову спецівку, начальник цеху наказав її одягнути, щоб відповідно виглядати на  урочистих зборах з нагоди його призового місця у соцзмаганні, на котрі приїде сам перший секретар райкому з місцевою та обласною пресою, і вручить Гриші власне, цей самий приз. Парторг видав аркуш паперу, з надрукованим текстом: - Це твій виступ, коли тобі нададуть слово, ти його прочитаєш. Дивись, щоб б...

Дуже давньою проблемою для носівчан залишається пасажирське сполучення з обласним центром. Триває ця проблема, мабуть з часів, коли річка Носівочка перестала бути судноплавною. У 1980-х мені часто доводилося бувати у Чернігові, не так у особистих справах, як у службових. У службових справах їдеш, зазвичай, коли припече. А прирікає, як правило, або перед вихідними, або перед святами. Досвідчений пасажир у курсі, що якраз у ці дні чомусь всім потрібно кудись їхати. Ну, нехай тобі конче потрібно, а решті чому дома не сидиться? Дістатися Чернігова у ті пори було порівнянно просто - автобус о 6:00, і через дві з половиною години ти на місці. А, ось, назад - проблема. На цей же автобус у зворотньому напрямку, не завжди встигаєш. Найбільш зручним для дороги додому був пасажирський поїзд Рига - Сімферополь. Він прибував у Чернігів близько 14:00, і з півгодини тривала його зупинка. Взяти у касі карток на нього було не реально. Щойно вони з'являлися, як за хвилину закінчували...

Не даремно Настя чекала приїзду дядька Миколи. Він - моряк, який ходить (на "плаває" дядько ображається) за кордон, коли приїжджає у гості до свого старшого брата, завжди привозить цікаві подарунки. З усього, що привіз їй дядько цього разу, Насті дуже сподобався купальник. Яскраві кольори: синій переходить у червоний, фіолетовий - у світло-рожевий... І по розміру - якраз на неї. Такого купальника, очевидно, нема ні в кого, не те що у Носівці - у всій країні! У місцевих "болотах" дівчата, зазвичай, не купалися, а по суботах і неділях їздили веліками під Мрин на Остер. Та Насті нетерпілося показати всім свою дивовижну обновку прямо зараз. Тож наступного ранку зібралася та й поїхала сама, тим більше, що на Острі має бути Сергій з хлопцями... Сонце вже добряче припікало, коли дісталася річки. Настя примкнула велосипед до берези, роздяглася, вклала у сумку одяг і повісила її на руль. На пляжі Сергія не було, купалася в основному дітвора, якій до нового купальника На...

На виробничу практику майбутніх ветеринарів завезли на молочну ферму колгоспу "Зоря комунізму". Ще не вийшовши з автобуса, керівниця - Віра Василівна, поставила задачу: - Беремо сечу у корови на аналіз. Використовуємо м етод рефлексної стимуляції. Всі пам'ятаєте, що це? Студенти розібрали банки, та прослухали інструктаж колгоспного ветеринара. Валі дісталася корова №26. - Дунька - познайомила Валю з коровою доярка, - вона не б'ється, лише трохи вперта. Майбутня ветеринарка теорію знала добре: для збору сечі потрібно пі дійти до корови збоку в області задньої ноги, кілька разів провести рукою по нижній частині живота (між вименем і задніми ногами) або легкими штовхаючими рухами кулака натискати на ділянку висхідних частин вимені. І після цього корова має попісяти. Це в теорії. Але Дунька чомусь не хотіла відповідати правилам теоретиків ветеринарної справи. На погладжування і поштовхування, вона реагувала не так, як написано у книжці, а здивовано дивилася на Валю...

Шоста ранку, іду на зупинку автобуса. Бабуся років 80 у дворі відкидає сніг лопатою, та так, що я б у свої 40 не зміг би. Друга бабуся - сусідка, питає: - Ти чого з ранку, по темному? Відповідь просто вбила: - Швидку собі викликала, люди приїдуть, незручно.

Ви пам'ятаєте часи, коли проїзд на таксі з вокзалу до центру коштував 50 коп? А як долар коштував 2 гривні? Я теж погано пам'ятаю таке, та хоч у це і не дуже віриться, але таке було. Якраз у ті часи і сталася подія, про яку піде мова. Вовка працював водієм у великого начальника районного масштабу - панським шофером, як говорили про таких. І звісно ж на чорній Волзі, яка символізувала вершину в ієрархії Волг інших кольорів. Начальник у Вовки був більш кабінетний, ніж роз'їзний, тож у більшості випадків день панського шофера складався з байдикування у гаражі та з команд: "відвези - привези". Возив не лише посадових осіб, а і різні папірці, які доправляти машиною у різні точки району доводилося часто - факс і електронна пошта з'явилися дещо пізніше. Ось і того дня Вовка відвіз на Цукровий завод папку з якимись паперами, і повертався назад. На вокзалі махнув рукою солідний чоловік при костюмі і краватці - підвези. Вовка взяв попутника до центру, як...