Мишко Черненко якось непомітно вибився у передовики. Воно то й зрозуміло - не п'є, не курить, по бабах не шастає, ото він і паше. А що ще залишається при його Свєтці, як не пахати, при ній будь хто запаше.
Ну, і напахав на медаль. Приїхали відповідальні люди з району, привезли з собою Київське телебачення, зійшлися й колгоспники до сільського клубу.
Все, як і належить у таких випадках, було виконано: коротенький, на півтори години, виступ секретаря райкому, звіт голови щодо виконання колгоспом п'ятирічного плану, а на завершення, власне, вручення Михайлу заслуженої нагороди.
Щоправда, довелося для телебачення деякі епізоди повторити, особливо саме вручення - то Мишко не так став, то не туди повернувся, то не правильно посміхнувся.
По завершенню був накритий стіл для високих гостей, але дядько з телебачення, видно головний серед них, зажадав зняти Мишка на тлі безкрайого засніженого поля.
Районне керівництво, покосившися на накритий стіл, зробило вигляд, що йому теж цікаво побачити передовика на полі, і поїхало разом з телевізійниками шукати це саме безкрає поле.
Кілька полів головний телевізійник забракував - то хати близько, то лісосмуга, а одне з полів підійшло. Біда, лише, що на ньому височіла дерев'яна будка, а вірніше - туалет. Влітку, коли на полі працювали жінки, вони туди ходили справляти природні потреби.
Секретар райкому, якому набридло вже їздити по полях, запропонував знести цю будку, але телевізійникам за сценарієм потрібне було чисте, не топкане поле.
Тут голова згадав, що у них у селі зупинилася бригада шляховиків, яка прокладає поряд дорогу всесоюзного значення. Вони підривають мерзлий грунт вибухівкою, тож з туалетом серед поля мають впоратися.
Привезли підривника, який за літру пообіцяв все зробити ювелірно. Туалет буде евакуйований вибухом без жодних наслідків - пообіцяв він.
Перед операцією підривник прийняв «для нагріву», хоча й був уже «тепленький» і з вибухівкою зник у туалеті. Вийшовши, на прохання телевізійників, замів віником свої сліди на снігу, прилаштував дроти до машинки, дав команду відійти, і крутнув ручку...
Туалет стартував приблизно, як космічний корабель з космодрому Байконур, і здавалося, якщо й не вийде на навколоземну орбіту, то поле покине точно. Але, щойно звукова хвиля долинула до вух зацікавлених осіб, як слідом за туалетом вверх вискочив чорний сніп природних потреб і салютом розлетівся навкруги. Кілька грудочок навіть дзенькнули по дахах машин високих гостей.
Зимовий день короткий, насувалися сутінки, і головний дядько з телебачення скомадував: «Знімаємо! У сценарії буде - засніжене поле вкрите добривами».
Так і зняли - Михайло Черненко з медаллю на грудях і задумливим поглядом, спрямованим у далечінь, на тлі безкрайого засніженого поля, вкритого замерзлими природними потребами.
А через день знайшовся і туалет, вірніше, те, що від нього залишилося. Від місця старту він пролетів не далеко - кілометрів три, не більше.
Ну, і напахав на медаль. Приїхали відповідальні люди з району, привезли з собою Київське телебачення, зійшлися й колгоспники до сільського клубу.
Все, як і належить у таких випадках, було виконано: коротенький, на півтори години, виступ секретаря райкому, звіт голови щодо виконання колгоспом п'ятирічного плану, а на завершення, власне, вручення Михайлу заслуженої нагороди.
Щоправда, довелося для телебачення деякі епізоди повторити, особливо саме вручення - то Мишко не так став, то не туди повернувся, то не правильно посміхнувся.
По завершенню був накритий стіл для високих гостей, але дядько з телебачення, видно головний серед них, зажадав зняти Мишка на тлі безкрайого засніженого поля.
Районне керівництво, покосившися на накритий стіл, зробило вигляд, що йому теж цікаво побачити передовика на полі, і поїхало разом з телевізійниками шукати це саме безкрає поле.
Кілька полів головний телевізійник забракував - то хати близько, то лісосмуга, а одне з полів підійшло. Біда, лише, що на ньому височіла дерев'яна будка, а вірніше - туалет. Влітку, коли на полі працювали жінки, вони туди ходили справляти природні потреби.
Секретар райкому, якому набридло вже їздити по полях, запропонував знести цю будку, але телевізійникам за сценарієм потрібне було чисте, не топкане поле.
Тут голова згадав, що у них у селі зупинилася бригада шляховиків, яка прокладає поряд дорогу всесоюзного значення. Вони підривають мерзлий грунт вибухівкою, тож з туалетом серед поля мають впоратися.
Привезли підривника, який за літру пообіцяв все зробити ювелірно. Туалет буде евакуйований вибухом без жодних наслідків - пообіцяв він.
Перед операцією підривник прийняв «для нагріву», хоча й був уже «тепленький» і з вибухівкою зник у туалеті. Вийшовши, на прохання телевізійників, замів віником свої сліди на снігу, прилаштував дроти до машинки, дав команду відійти, і крутнув ручку...
Туалет стартував приблизно, як космічний корабель з космодрому Байконур, і здавалося, якщо й не вийде на навколоземну орбіту, то поле покине точно. Але, щойно звукова хвиля долинула до вух зацікавлених осіб, як слідом за туалетом вверх вискочив чорний сніп природних потреб і салютом розлетівся навкруги. Кілька грудочок навіть дзенькнули по дахах машин високих гостей.
Зимовий день короткий, насувалися сутінки, і головний дядько з телебачення скомадував: «Знімаємо! У сценарії буде - засніжене поле вкрите добривами».
Так і зняли - Михайло Черненко з медаллю на грудях і задумливим поглядом, спрямованим у далечінь, на тлі безкрайого засніженого поля, вкритого замерзлими природними потребами.
А через день знайшовся і туалет, вірніше, те, що від нього залишилося. Від місця старту він пролетів не далеко - кілометрів три, не більше.
Коментарі
Дописати коментар