Тихенько прикривши за собою двері, Тарас Григорович Петренко вийшов з кабінету начальника, показав дверям дулю і з червоною папкою під рукою попрямував до свого відділу. - Ну, що? – спитав Владік. - Не пройшов. - Як! Ми ж стільки всього зробили, все перевірили! Що ж там не так? - Владік, це завжди таке, – заспокоїла Степанівна, - що ж це за начальник, який у річному звіті нічого не знайде? Ще подумають, що він некомпетентний. Підморгнувши Петренку, Степанівна ввімкнула чайник. - Влад, переший звіт у синю папку, і дивись, там шеф почеркав кілька аркушів, то заміни їх. - А що треба виправляти? - Для чого? Я ж тобі вже говорив, що є дві категорії інформації: яку можна перевірити і яку, при всьому бажанні - ні. Так от, наш звіт складається з такої інформації, яку перевірити неможливо. Вірніше – нереально. Навіть, якщо наш шеф щось би кумекав у всій цій маячні, яку ми склали, він же ніяким чином не буде пам’ятати завтра те, що почеркав сьогодні. Кабінет заповнив аромат к