Звістка про те, що цієї ночі пограбували Сільмаг, облетіла Степанівку блискавично. До восьмої ранку перед магазином зібралось кілька баб, щоб оглянути все довкола, та поділитися з присутніми своїми версіями того, що сталося. Не гаючи часу, продавщиця - Катерина Коваленчиха, розставляла по місцях розкиданий товар, прикидаючи, що б його й собі взяти, раз випала така нагода. Не довго думаючи, відрізала кусень халви, за звичкою поклала на терези – кіло, триста п’ятдесят. Замотала в газету, та поклала під прилавок де вже лежали чотири пачки печива «Привіт», і сукня жовта в червоний горох. Дільничний, старший лейтенант Свиридюк, прибув без чверті дев’ять на мотоциклі і з добрячим перегаром. - Ти що, зовсім намахана! – закричав на Коваленчиху, - тут же сліди! Геть звідси! Залишивши Катерину стерегти пограбований магазин, Свиридюк пішов у контору дзвонити в район. Ще з вулиці почув стукіт. Виявилось, у кабінеті парторга хлопці з майстерні виламували двері. - Падло, ключа вчора