Перейти до основного вмісту

Пограбування



Звістка про те, що цієї ночі пограбували Сільмаг, облетіла Степанівку блискавично. До восьмої ранку перед магазином зібралось кілька баб, щоб оглянути все довкола, та поділитися з присутніми своїми версіями того, що сталося.
Не гаючи часу, продавщиця - Катерина Коваленчиха, розставляла по місцях розкиданий товар, прикидаючи, що б його й собі взяти, раз випала така нагода. Не довго думаючи, відрізала кусень халви, за звичкою поклала на терези – кіло, триста п’ятдесят. Замотала в газету, та поклала під прилавок де вже лежали чотири пачки печива «Привіт», і сукня жовта в червоний горох. 
Дільничний, старший лейтенант Свиридюк, прибув без чверті дев’ять на мотоциклі і з добрячим перегаром.
- Ти що, зовсім намахана! – закричав на Коваленчиху, - тут же сліди! Геть звідси!
Залишивши Катерину стерегти пограбований магазин, Свиридюк пішов у контору дзвонити в район.
Ще з вулиці почув стукіт. Виявилось, у кабінеті парторга хлопці з майстерні виламували двері.
- Падло, ключа вчора десь загубив, - повідомив господар кабінету, - а ти по ділам, чи так?
- В райвідділ подзвонити – магазин же пограбували.
- Гриша, я тебе дуже прошу, з усією серйозністю. Цих алкашів треба провчить. Оце як не посадиш цю падлюку – чарки з тобою більше не вип’ю!
*  *  *
Повернувся Свиридюк до магазину хвилин за десять – а Коваленчихи вже нема.
- Де вона, твою мать! – гаркнув бабам, які все ще не розходились, чекаючи невідомо чого.
- Так, пішла ж свиням давать!
Свиридюк зупинився в нерішучості, аж тут побачив, як з-за рогу вийшов колишній колгоспний механік, а зараз заслужений пенсіонер Василь Опанасович Дьогтяр.
- Панасович, - кивнув рукою, - іди сюди!
Поки той наближався, дістав тремтячою рукою цигарку.
- О, Гриша, дай закурить – попросив Дьогтяр не дійшовши до дільничного метрів десять.
- Панасович, партійне заданіє, стій тут, нікого близько не підпускай до магазину…
- Гриша, - не дав закінчити Опанасович, - Миколина корова, мої буряки, позавчора …
- Панасович, давай не сьогодні! Зараз приїде опергрупа з району, стій тут, нікого не підпускай, а я зматаюсь хвилин на десять по дєлам!
*  *  *
У Свиридюка на цей час було єдине і дуже важливе для нього діло - похмелитися. Вчора стався перебор. Сина колгоспного головбуха три дні як забрали в армію, той і запросив дільничного зайти, випити «по чарці». Пам’ятає, як підійшли ще хлопці, пам’ятає, як горілка скінчилась, а далі – провал. Як розійшлися, як доїхав додому – хоч убий!
Зупинився біля двору Степана Даниленка – єдиної точки на село. де можна було розжитися самогоном. Свого часу, Свиридюк, виконуючи план, накрив всіх хто гнав самогон, залишивши одного – Даниленка. По-перше, яке ж село без самогону, а по-друге, з дружиною Степана – Галиною, Гриша Свиридюк навчався в одному класі.
- Галько, налий! - переступивши порога наказав дільничний.
 Почепивши кашкета на вішалку, сів до столу.
- Здоров був, Грицько серед ночі, - сплеснула в долоні Галька, - я ж тобі ще вчора сказала, що тільки заколотила. Ти ж сам все перевірив.
- К-к-коли?
- Та ти що, нічого не пам’ятаєш? Ми вже спати полягли, як тебе чорти приперли!
У запамороченій вчорашнім голові Свиридюка, почали виникати уривки спогадів. Дійсно, добивався в хату до Даниленків, потім виринули якісь сині двері з навісним замком, в які чомусь гамселив кулаком…
*  *  *
Значить до Коваленчихи! Та з магазину казьонку тягає. Тільки переступив поріг веранди, як назустріч з хати вийшла господиня з ящиком горілки в руках. Від несподіванки Катерина випустила дорогоцінну ношу. Горілка з розбитих пляшок бризнула в усі боки, розлилась по підлозі.
- А, бодай тобі! – вилаявся Свиридюк, витираючи рукавом краплі горілки з обличчя.
- Григорович, це не те, що ти по-подумав, - мовила Коваленчиха, - це я ку-купила!
- Так, Катерино, давай чесно і откровєнно - що вкрали в магазині!?
- Сукню в горох, халву, - почала було перераховувати продавщиця, та побачивши скептичний погляд обляпаного з ніг до голови горілкою дільничного, замовкла.
- А ще ящик горілки, так?
- Хрін з тобою, Григорович, нічого не вкрали.
- А якщо без протоколу?
- Дві пляшки «Столичної».
*  *  *
- Гриша, прибігала Галька з контори, сказала, шо звонили з району, шо твої не приїдуть, у них машина поламалася, - повідомив Дьогтяр, - ти Миколі за корову скажи…
Свиридюк ще раз обійшов магазин. На дверях підсобки вже висів новий замок, скрізь розкидані ящики, коробки, бита цегла, уламки арматури. А що то у траві блищить? Невже!? Такого дільничний зовсім не чекав.     
*  *  *
- Товариші, на цьому закінчимо. Решта – в процесі роботи, - промовив парторг, як тільки до кабінету ввійшов Свиридюк, відчинивши відремонтовані двері з новим замком.
Троє молодих людей, здавалось, лише цього й чекали, залишивши парторга й дільничного наодинці.
- Так ти з магазином шось накопав? – спитав парторг.
- Накопав.
- Розказуй.
- Васильович, шо розказувать? Ти, розказуй, на хріна ти магазин ограбив?
- Гриша, ти шо, не похмелився сьогодні?
Замість відповіді Свиридюк вийняв з кишені почорнілого від часу ключа з сталевим брелком, на якому вигравірувано серп і молот, та поклав його на стіл.
Натомість парторг вийняв з кишені новий, блискучий ключ, подав його дільничному:
- Примкни.
Поки Свиридюк замикав двері, на столі з’явились півпляшки коньяку, дві чарки, тарілка з нарізаними салом і цибулею.
- Тобі, Гриша, не участковим, а слєдоватєлєм, по особо важним дєлам – засміявся парторг дожовуючи сало.
Свиридюк розумів, що ніякого «діла» бути не може. Навіть якщо він доповість своєму начальству все, як було, йому ж самому буде гірше. Подумати тільки - голова парткому колгоспу «Шлях до комунізму» вкрав у магазині літру горілки. Ограблєніє вєка, бля… У Васильовича - авторитет, "діло" в будь-якому випадку прикриють, а сам Свиридюк втратить прихильне ставлення такого впливового чоловіка.
- Васильович, ти хоч поясни, для чого? - заливши в себе другу чарку, спитав дільничний.
- Понімаєш, їду учора ввечері з району, підібрав молодичку до Дмитрівки. Така, я тобі скажу, то шо нада. І з переду і ззаду. Розговорилися, бачу, вона наче не протів. Заїхав у посадки, тут, перед селом. Я і так, і сяк, а вона - не в яку. Не дає, хоч ти лусни! Чуствую - нада допінг, а в машині, як на зло, нефіга. Я, вроді посцять, а сам у село. Кругом темно, пів-дванадцятої ночі. До Даниленчихи – це ж у другому кінці села, а тут – магазин. Кусок арматури попався під руку, я їм замок і скрутив. Літру, Гриша, лі-і-ітру всього взяв!
- Та, я знаю.
- Вранці хотів віднести гроші Коваленчисі. І за горілку, і за замок. Аж тут кинувся - ключа нема, потім одне за одним…
- Не стоїть тобі уже рипаться. Коваленчиха претензій не має. А що ж з молодицею?
- О, Гриша, кайф! Випили по стопійсят – і пішло-поїхало! У посадках двічі, і ще раз перед Дмитрівкою! У три ночі додому попав! Ох і молодиця, такої давно не порав! А ти, Гриша, придумай якусь одмазку. А з мене – поляна.
- Васильович, та вже все в порядку. Поляна – само собою, і ще одна прозьба.
- Гриша, для тебе – що хоч!
- Познаком з молодицею.
- З дмитрівською? Да хоч січас!
Через півгодини парторгівський ГАЗ-69, здійнявши куряву, промчав по селу.
- Куди це він? – спитав Дьогтяр сусіда Миколу, проводжаючи поглядом машину.
- Тепер, мабуть, дмитрівський магазин грабувати.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...

Про науковців

Я вже говорив, що науковці - то дуже розумні люди? Та ви й самі здогадуєтесь. Так влаштуватися в житті дано не кожному. З науковцями в цьому плані  можуть посперечатись лише попи: чи переконаний у тому що робиш – то таке, головне – на посаді і при окладі. Що ще ріднить науковців з попами, то те, що перші теж починають з віри. От, повірив у якусь фігню, і давай її досліджувати! Провів досліди, обчислення, бах – а ніхріна! Не воно! Вся віра й пропала. Але, не страшно, роботу можна продовжувати. Раптом щось синтезуємо, чи навпаки – розкладемо. А буває бах – і співпало, віра підтвердилась практикою! Проте, це дуже рідко і за таке, як правило, в Стокгольмському концерт-холі 10 грудня кожного року король Швеції премію вручає. Але ж, скільки тих премій і скільки науковців? На всіх, звісно, не вистачить. А дома жінка, діти і це добре, як теща живе окремо… Є ще одна категорія розумних людей – ворожки, цілителі, народні синоптики, астрологи. Цих з повною відповідальністю можна віднести до ге...

Дипломат

Закінчувались 80-ті. Билась у передсмертних конвульсіях перша у світі країна робітників і селян. Експеримент по побудові комунізму в одній, окремо взятій країні, добігав кінця. Шкода лише, що не «кашоварам» довелося «розсьорбувати кашу», заварену ними в далекому 17-му. Припиняли роботу промислові гіганти, заводи, фабрики, колгоспи і радгоспи, продукція яких, крім партії і уряду, була нікому не потрібна. На їх місце почали приходити кооперативи, приватні і спільні підприємства, акціонерні товариства, які утворювались і розмножувались, як кролики. Підприємливих людей у країні виявилось не так уже й мало. Головною галуззю ставала торгівля. Були, звісно, й такі, хто не хотів занадто заморочуватись. Їм потрібно було усе й відразу. *   *   * Сашко повертався з бібліотеки пізно ввечері – готувався до семінару з будматеріалів. Дорога до гуртожитку пролягала через парк. Поодинокі, дивом уцілілі ліхтарі місцями освітлювали центральну алею. В голові, завантажена за вечір інфо...