Жив у бабусі кіт волохатий, Вправно мишей він заносив до хати. Няв-няв, няв-няв, кіт волохатий, Няв-няв, няв-няв, заносив до хати. Баба кота за таке дуже лає: - Щось в голові твоїй не вистачає! Няв-няв, няв-няв, так дуже лає, Няв-няв, няв-няв, не вистачає. Досить, уже, в нас мишей повна хата, Щоб їх прибрати потрібна лопата! Няв-няв, няв-няв, вже повна хата, Няв-няв, няв-няв, потрібна лопата. В хату для чого мишей наносив? Як всі коти, краще б ти їх поїв. Няв-няв, няв-няв, мишей наносив, Няв-няв, няв-няв, ти їх поїв. Котик весь час їй про це поясняв, В нього ж входило лише: "няв-няв". Няв-няв, няв-няв, це поясняв, Няв-няв, няв-няв, лише "няв-няв". Просто бабусю він сильно любив, Делікатеси їй щедро носив. Няв-няв, няв-няв, сильно любив, Няв-няв, няв-няв, щедро носив.