Микола повертався зі зміни не можна сказати - як скло, але в нормі. Коли вийшов з автобуса, надворі вже стемніло. Метрів за п'ятдесят від зупинки побачив на узбіччі міліцейський «воронок», двері якого були відчинені. Просто з цікавості, заглянув у середину, відразу ж його зі словами: «а ось і третій», підхопили двоє ментів та вправно запхали до «воронка». - Куди? - встиг спитати Микола. - Тут не далеко, - почув голос за зачиненими дверима. Дорогою, коли очі звикли до темряви, побачив ще двох попутників. Один з них, сидячи на підлозі, дрімав, інший намагався щось розповісти, але вловити зв'язок між звуками, що той видавав, Микола так і не зміг. Миколу завели до просторої кімнати, за столом сиділи двоє - лейтенант і жінка у білому халаті. - Прізвище, ім'я, по-батькові? - запитав лейтенант. Поки відповідав, з Миколи зняли куртку і картуза. - Рік народження? І Микола опинився у майці та трусах. - Місце роботи? Тільки відповів, як його під руки, у чому мати народила, в...
У гуртожитку №3 Політехнічного інституту незмінним комендантом працював Степан Степанович Гулько на прізвисько Гітлер. Прізвисько до коменданта пристало не за зовнішньою схожістю, а за порядками, які панували у гуртожитку. Їх студенти порівнювали з порядками у гітлерівських концтаборах. Коменданта всі боялися, варто лише зазначити, що в результаті порядків, встановлених Гітлером, з його подачі щороку відраховували з інституту кількох студентів. Врешті, мешканцям гуртожитку все це набридло, і група відважних написала листа на ім'я ректора інституту про все, з чим їм доводилося стикатися щодня. Потрібно сказати, що Степан Степанович був доволі авторитетним комендантом. На відміну від інших гуртожитків, у третьому не було зафіксовано жодного інциденту, який би вийшов за межі інституту. Керівництво цінувало його працю, і ставило у приклад іншим комендантам. Та все ж на лист потрібно було якось реагувати, тож була створена комісія у кількості п'яти посадових осіб, і направлена ...