Sashkon

Як подумати, жити у селі значно краще, ніж у місті. Особливо у цей неспокійний час. Опалення - індивідуальне, вода - не з іржавого водогону. Крім цього - природа, екологія і своя картопля. ​Хоча є й деякі негаразди. ​Найнеприємніше в житті у селі, це коли ввечері зайде сусід. Воно-то для насиченості дня наче б то й добре. Але в руках у нього буде велика сумка, він таємниче посміхнеться і скаже: - Я чую, що ви вечерю приготували, а я, - гордо мовить він, - тут розважався. Ось це - літр самогону зі сливи, а оце - літр мого домашнього кальвадосу. Де мені сісти? ​Згодом піде наука: - Ти неправильно пробуєш: сливовий самогон треба дегустувати по пів склянки за раз, і так тричі. А потім треба його осадити кальвадосом... ​А вранці ти думаєш: у тебе ж є рушниця, чому ти не застрелив цього сусіда ще на вході?

Майстер на всі руки - це про нашого тата. Він уміє усе. І виготовити, і відремонтувати на роботі та вдома. На ремонт йому приносили та привозили, майже з усього міста, все - від запальнички до автомобіля, і всьому тато давав раду. Від його здібностей усі були задоволені, але траплялися й кумедні незручності. Наприклад, у 1980‑х у нас на кухні висіла чорна тарілка‑радіо 1936 чи 1938 року випуску, а в кімнаті стояв телевізор «Верховина‑А» 1964 року. Все працювало і було в ідеальному стані - викинути шкода. Коли мамі виповнилося 40, тато подарував їй пральну машину «Вятка‑автомат» - диво вітчизняної науки і техніки. Радощам мами не було меж, адже стара «Рига» вже всім остогидла.  Та перший запуск нової машини татові не сподобався:  - Щось вона набирає мало води. Це ж не прання!  І за суботу він розібрав до гвинтика диво науки і техніки. Ми тоді ще не знали принципу роботи автоматів: барабан занурює білизну у воду й знову підіймає її. Нам здавалося, що прати треба, роз...

На рубежі 1960–70-х у нас з'явилися нові сусіди. У половину будинку, відібраного радянською владою у колишнього куркуля, на місце сусіда, який вибув, вселилися нові мешканці - мама із сином років п'яти. Маму звали Галина Андріївна. Народилася вона у невеликому селі, але згодом потрапила до партійно-господарської номенклатури й обіймала керівні посади на міських та районних підприємствах. Із чоловіком на той час уже розлучилася. Залишився син Ігор. Ігор відразу пристав до нас із сестрою, хоча був молодшим від мене на вісім років. Галина Андріївна, зважаючи на посаду, часто затримувалася на роботі, тому її малолітній син значною мірою виховувався вулицею. І в нас, і в селі, куди мама відвозила його на літо. У нашому домі для Ігоря навіть був свій посуд і постіль, на якій він інколи ночував. Життя змусило сина надто зайнятої мами рано стати самостійним. Коли він пішов до школи, то вже міг і грубу розтопити, і їсти зварити. Я, незважаючи на те, що був старшим, таких навичок то...

Невблаганно літо котилося до свого завершення. Серпень, хоч і порадував теплом, але ночі вже ніяк не хотіли нагріватися, щодня відкушуючи шматки від сонячного дня. Однієї з останніх субот літа зовсім випадково зустрів у центрі Івана - старовинного приятеля, з яким не бачилися, образно кажучи, сто років. Взяли у «Форі» пива, в'яленої риби й розмістилися в холодку на лавці біля ставка. - Цього літа «відпочивав» у санаторії - прихопило шлунок, - почав Іван, - а ти, я бачу, засмагав на морі. - З чого ти взяв? - У мене є теорія: якщо в чоловіка засмаглі ноги, значить, валявся на пляжі. - Якби я був не в шортах, то ти б і не дізнався, - відповів я і чи не вперше звернув увагу, що мої ноги дійсно, темно-коричневого кольору, а Івану сказав: - Так, був на морі. - На Чорному? Так там же цього літа неспокійно. - Ні, Ваню, не на Чорному. - А на якому? - На Адріатичному. - Та ти що? Яким чином? - Пива в нас достатньо, тож слухай, розкажу із самого початку. Ти ж знаєш, що я заочно ...

Любашу я вперше побачив на картинці в інтернеті. Лежала вона гордо, в ящику, фіолетова, в білій сорочці з прожилками, велика, як кулак. Підпис під картинкою закликав: "Бери, не пошкодуєш. Це тобі не якесь незрозуміло що. Це Любаша - витвір вітчизняних селекціонерів". І я взяв. Як не взяти Любашу? Вона виявилася ідеальною жінкою. Ну, майже. Не хворіла. Витримувала і сніжну й безсніжну зими, навесні першою вискакувала - зелена, гостра, зухвала. Не боялася ні січневих морозів, ні посухи в червні. Зберігалася до нового врожаю, не сохла, не гнила. А яка гостра! Один зубок в борщ - і це вже зовсім інший борщ. Але була в Любаші одна вада. Як у всіх красивих жінок. Вона була жадібна. В її великій, розкішній голові було всього чотири зубки. Ну п'ять. Іноді, навіть, шість - таких товстих, як поросята. І все б добре, але на моїх двох сотках за хатою особливо не розженешся. Любаші більше ніж 8-9 квадратних метрів виділити не можу. Адже ще потрібне місце і під моркву з буряками...

Шість тисяч років тому учні 7-Б класу звично розміщувалися під своїм баобабом, як раптом побачили, що Жу-жу йде до школи у трусах! Всі зашушукали між собою, але Жу-жу нічого не сказали. Не сказав і вчитель, хоча весь урок підозріло поглядав на юну модницю. Та коли за кілька днів у трусах прийшли Ку-ку та Му-му, а за ними труси почали вдягати й хлопці, вчитель звернувся до директора: - Що робити? Директор теж не знав, що з цим робити, тож послав гінця з запитом до Міністерства освіти і науки. Через три тижні гонець прибув з відповіддю: "У школі труси заборонити". Директор зібрав учнів і педагогічний колектив під актовим баобабом та зачитав відповідь МОН щодо заборони трусів. Від себе додав: - Вдома можете носити труси, шорти, штани і навіть кардигани, а до школи маєте приходити голими! До чого це я? Та до того, що різного роду заборони стали звичними для школи дуже давно. Свого часу у школі нам забороняли писати кульковими ручками, моїм дітям забороняли кори...