Sashkon

Галя працювала на пошті. Робота - як робота. На початку була поштаркою, потім видавала пенсії, приймала комунальні платежі. Останнім часом сиділа у віконці з продажу конвертів, марок, листівок. Уже кілька років вона помічає, що напередодні Дня святого Валентина охайно одягнений молодий чоловік купує у неї сто листівок присвячених цьому дню, стає до стійки, ставить на листівках штампик «З ЛЮБОВ'Ю», з аркуша переписує адреси отримувачів, а на місці адреси відправника пише « Вгадай, від кого». Все це Галя давно вияснила, не розуміла лише мети, з якою чоловік витрачає стільки часу та грошей, на здавалося, безглузду роботу. І ось, цього року, Галя вирішила дізнатися, що до чого. - Вибачте, - звернулася вона до молодого чоловіка, коли той вкидав підписані листівки до поштової скриньки, - це у вас стільки коханих жінок? - Ну, що ви, ні. Я - адвокат зі справ про розірвання шлюбів...

Коваленки і Шевчуки давно жили поруч. Не те, щоб дружили, але й не ворогували. Інколи, з нагоди визначних свят, кликали одне одного до себе в гості. У паркані, що розділяв сусідів, колись була хвіртка, але якось, коли дітвора каталася на ній, вона зірвалася з кріплення. Довго стояла поруч обперта об паркан, а згодом кудись зникла. Просто потреби у хвіртці не було. Ну, забіжить курка на чужу територію, то так само через хвіртку і повернеться. У крайньому разі, їй це допоможуть простим "киш-киш". Так мирно та спокійно протікало життя сусідів до тих пір, коли Коваленковий Вітько привів додому собаку - дворнягу, яку звали Муха. У Вітькового однокласника помер дід, у нього жила ця Муха, то молодший Коваленко забрав її собі. Муху, котра звикла жити на свободі, посадити на лануюг не вдалося. А враховуючи те, що Муха більше свого вільного від споживання їжі часу проводила у Шевчуків, Коваленку - старшому довелося змайструвати та повісити хвіртку. Але Муха, як справжня муха, пролі...

Сержант Після служби в армії сержант Петренко пішов працювати в міліцію. Після спеціальних курсів йому видали форму з сержантським погонами, свисток, планшет з бланками протоколів порушень громадського порядку, та відправили на охорону цього самого порядку до міського парку. Був травень місяць, природа прокидалася після зимової сплячки. Скрізь уже зеленіла трава, дерева розпускали листя, пташки додавали настрою своїм співом. Зробивши обхід підконтрольної території сержант Петренко зазвичай сідав на лавку, на якій можна було погрітися у променях весняного сонця, бо її не затіняли дерева майже до самого вечора. Щоб ніхто не займав його улюблене місце, молодий міліціонер під час обходу парку, клав на свою лавку табличку "ОБЕРЕЖНО! ПОФАРБОВАНО!", яку знайшов у купі минулорічного листя у перший день свого чергування. Коли сидів на лавці, ховав табличку у порожнє від квитанцій відділення планшета. Весною парк не дуже приваблював порушників громадського порядку, тож роботи у Пе...

Йшов додому. Вже підходячи до будинку побачив молоду сім'ю. Чоловік, дружина та хлопчина років 5-6. Пацан бешкетував, як я зрозумів, і мама, щоб його втихомирити, вказує на мене і каже, що якщо він не слухатиметься, то дід його забере. Я хоч і дотримуюся думки, що не потрібно втручатися у виховання чужих дітей, але пожартувати все ж таки вирішив. Кажу пацану: - Не бійся, підемо до мене, я тобі дозволю в приставку грати скільки хочеш і спати лягатимеш теж, коли захочеш. Мама, мабуть, зовсім була втомлена, жарт не оцінила, подивилася на мене з докором. А потім перевела погляд на чоловіка, на кшталт «ну хоч ти зроби щось». На що татко подумав і сказав: - А можна і я з вами піду? Думаю, спатиме він цієї ночі один на дивані.

Збори відкрив директор: - Я запросив вас, товариші, щоб сказати вам, що нам потрібно обрати голову профкому. По залу пронісся легкий шум. - Тихо, товариші!, - продовжив Антон Антонович, - ви забули, що Іван Кузьмич, який нарешті пішов на пенсію, був у нас головою профкому? Забути можна те, що колись знав, та по реакції присутніх можна було припустити, що ніхто й не здогадувався, що Іван Кузьмич Шпекін займав такий відповідальний пост. - Отже, давайте оберемо головою профкому товариша Хлєстакова Івана Олександровича. - У залі знову зашуміли. - Антоне Антоновичу, але ж голову профкому маємо обирати таємним голосуванням, - піднявся з місця Допчинський, - про це йдеться у параграфі... - Петре Івановичу, це я знаю, - перервав його директор, - я просто хочу дізнатися, чи є хто проти Івана Олександровича. А потім ми проголосуємо цілком таємно. Анна Андріївна, у нас урна готова? - Так, - відповіла головний бухгалтер, поставивши урну з гербом на стіл перед директором. - Отже, товариші...

Хоч як це сумно, але алкоголізм деградує... Безповоротно пішла романтика та безшабашність. Раніше з'явитися в ганделик без пляшки за пазухою - все одно, що зайти у Лувр у кирзових чоботях і кухвайці, що пропахла жомом.  Моветон та зневага нормами етикету. Куди, я вас питаю, зникли "Біоміцин", "Портюша", "Зося"? Де "трійки" малознайомих людей, що пускають по колу з горла пляшку з темного скла об'ємом 0,7 літра? Де стакан на сучку груші, який без жодної гігієнічної обробки обслуговував сотні спраглих? Де бабуся: - Порожню пляшечку вашу можна? Де прогулянки на свіжому повітрі і душевні розмови? Алкоголізм став рафінованим - начепив модні шмотки та обрав собі п'ятницю святим днем! Хто б міг подумати, що для того, щоб напитися, треба чекати на певний день тижня? А горезвісний келих вина увечері, щоб розслабитись?  Який сенс мочити губи, якщо немає мети впертись рогами в землю і прокинутися вранці невідомо де? Пішла епоха романтик...