Sashkon

Зоя Павлівна Шпак була діловою і енергійною людиною. Тож коли її призначили на посаду керівника відділу культури, уже на початку грудня винесла на виконком оригінальний сценарій проведення Новорічної ялинки для дітей у Міському будинку культури. Після незначних корективів та поправок сценарій був одностайно прийнятий, і Зоя Павлівна направила всю свою кипучу енергію на його втілення. Якщо коротко, сценарій передбачав активну участь глядачів у дійстві. На самому початку вони викликають ялинку, яка має виїжджати на сцену, потім Снігуроньку, яка повідомляє дітям, що Діда Мороза вкрала Баба Яга, і сховала його у себе у хатинці в лісі. Після цього діти сідають до автобусів і їдуть у ліс визволяти Діда Мороза. Після повернення Діда Мороза, той запалює ялинку і далі вони удвох зі Снігуронькою ведуть святковий концерт. * * * Напередодні головного дійства бригада з трьох чоловік виїхала до лісу, де з заготовлених щитів фанери спорудили хатинку Баби Яги, у якій має чекати прибуття дітей Дід ...

Олексій Рябець за свій винахід рюкзака-надувного човна отримав доволі вагомий гонорар, і вирішив переїхати з Носівки у Київ. Але, коли дізнався про те, як нереально легалізуватися у століці, його ентузіазм швидко вщух, проте тяга до міського життя нікуди не поділася. Тож Льоха через далеких родичів матері, що жили в Чернігові, став мешканцем обласного центру. Помешкання Льохи являло собою кімнату 5х3 у комунальній квартирі. З меблів у кімнаті були табуретка і шафа для одягу, які дісталися Рябцю від далеких родичів. Розум винахідника не дрімав. Через кілька днів Льоха модернізував шафу, перетворивши її у шафу-ліжко. На цьому біла смуга у житті Олексія Рябця закінчилася. Випробування нового винаходу пройшло невдало - засувка, яка тримала ліжко горизонтально, відійшла і двері з горизонтального, під дією пружини, перемістилися у вертикальне положення тим самим перетворивши ліжко у шафу з винахідником всередині. Це ще добре, що саме Льоха, який знав, як працює його винахід, опинився у ...

Славко на канікулах приїхав у село до дідуся і бабусі. Чого він туди їздить щороку - на зрозуміло, просто склалася така традиція. Наступного дня бабуся вирішила пересунути шафу. Три дні компостувала дідусеві мозок, день вони сварилися, день не розмовляли. Потім вона підклала під ніжки шафи рядюжку  і почала тягнути її сама. Дід підвівся, гаркнув: - Іди, дурепо, спину надірвеш! Після цього покликав сусіда і вони вдвох пересунули шафу. Потім дідусь взяв пляшку, пішов до сусіда, і вони весь вечір дудлили самогонку і щось голосно один одному доводили. Наступного дня дід мучився з похмілля, а на вечір, йому захотілося молодої картоплі. - Ти що, здурів? Рано ще! - накричала на нього бабуся. Проте, дідусь не здавався, ще три дні вони сперечалися, а на четвертий дідусь покликав сусіда, з яким накопали мілкої, як горох, але молодої картоплі. Готували картоплю у сусіда на багатті, закусуючи нею самогонку. Наступного дня дідусь знову мучився з похмілля, а потім настав понеділок і бабу...

Петро Іванович і Григорій Степанович познайомилися на з'їзді передовиків сільського господарства у Києві. Жили разом у готелі в одному номері, два дні ганяли їх по різних заходах, навантажували розповідями про невпинну турботу партії, про виконання планів п'ятирічки, вручали ордена, медалі та цінні подарунки. На третій день, коли роз'їждалися, на вокзалі пішли пообідати в ресторан - часу до поїздів було досить. На здачу видали їм лотерейний білет. Була тоді така практика - розповсюджувати лотереї якось же потрібно було. Одну лотерею на двох не розділиш, тож Петро переписав номер і серію лотереї а Григорій забрав її собі та й поїхав у свій Гайсинський район. Великих сподівань на виграш не було, та все ж надія у таких випадках не зникає. І не даремно хочете вірте, хочете - ні, та на цей лотерейний квиток випав виграш - автомобіль Москвич 412. Це 5000 рублів - на ті пори сума дуже значна. Петро спробував зв'язатися з Григорієм телефоном, але безрезультатно, тож оформи...

Взимку не так багато бажаючих їхати на море, тож у купе №4 вагону №12 поїзду Київ - Одеса я був один. У Фастові зайшов інтелігентного виду молодий чоловік - у пальто, костюмі з галстуком. Представився: - Віктор Іванович. Коли влаштувався навпроти спитав: - А ви звідки, з Києва чи з Одеси? - З Києва. - О, я бував у Києві. Років три тому їхали отак у купейному вагоні. Там, де ви, сидів юнак у окулярах, біля нього дівчина з зачіскою, як у Анжели Девіс, я біля вікна, а поряд узбек у халаті. І сидів підібгавши під себе ноги, та щось бубнів всю дорогу. А коли приїхали у Київ, його зустрічали з машиною, він ще запропонував мене підвезти. Після цих слів Віктор Іванович дістав зі своєї валізи пляшку пива, відкрив її об полицю: - Пиво будете? - Ні, - відповів я, - у мене завтра дуже напружений день. - А ви звідки? - знову поцікавився він, відсьорбнувши з пляшки. - З Києва. - О, я бував у Києві. Років три тому їхали отак у купейному вагоні. Там, де ви, сидів юнак у окулярах, біля ньог...

Мій друг Вітьок після служби у морфлоті, у якості презента, з дальніх країв привіз ящик бельгійського пива "Піче". Мені, не розбалованому у ті пори імпортним пивом, це пиво дуже сподобалося, і запам'яталося. Тож коли від нудьги самотнього життя купив собі співрозмовника - хвилястого папужку, то назвав його Піча. З Пічею стало веселіше проводити вечори, було з ким поділитися новинами сьогодення та планами на майбутнє. Одного разу, коли я вчергове випустив Пічу з клітки розім'яти крила, він політавши по квартирі сів на чарку з горілкою, яку я щойно налив, вмочив у неї дзьоба, після чого уважно подивився на мене, і промовив перші свої слова: - Бляха-муха! Після цього ми з Пічею пили разом. Після випитого під свої "бляха-муха!" папуга ширяв по всій квартирі, виконуючи фігури вищого пілотажу. Це потрібно було бачити: він виробляв класичні петлі, польоти лапами догори, хвостом вперед і ще всілякі неймовірні фігури, які на тверезу голову жоден папуга не виконає...