Sashkon

Коли Галя була вже на восьмому місяці, Микола, приїхавши зі зміни, спитав: - А хочеш дізнатися, хто у нас буде? І розповів, що біля їхньої контори відкрився кооператив, де визначають стать майбутньої дитини по сечі вагітної. - Не видумуй, - відповіла Галя, - це не реально. Мама була у ворожки, так та сказала, що у нас буде дівчинка. Краще подумай, яке їй дати ім'я. Минуло днів десять після цієї розмови, Микола вже й забув про неї, та Галя нагадала: - Ану ж зайди, спитай, скільки їм треба напісяти, ранком чи ввечері, і скільки це коштує? Микола тоді ще не був добре знайомий з жіночою логікою, тож спитав: - Хіба не ти казала, що то маячня? - А ти все одно зайди, та про все розпитай. Вчергове повернувшись з Києва Микола повідомив всі подробиці, про які дізнався від молодого спеціаліста у білому халаті, до якого того дня вишикувалася доволі солідна черга жінок з баночками. Баночку треба прокип'ятити і висушити. Сечі потрібно від ста до двохсот мілілітрів. Від наповнення д...

Певно, багатьом відомо, що єдиною пам'яткою архітектури в Носівці є Свято-Троїцька церква. Але зовсім мало хто знає, що наприкінці 1980-х ми могли б позбутися і її.  Все почалося з того, коли місцева влада нарешті згадала, що серед населення є православні, тож знайшла кошти для ремонту церкви. Початок поклала проектна група, що приїхала з Києва, яка власне, і визначала які саме роботи потрібно провести, щоб історичну будівлю перетворити зі складу комбікормів у церкву. Серед іншого були проведені археологічно-пошукові роботи. До них керівник групи залучив студента-практиканта Вітю. Робота не складна: провести розкопки у зазначених керівником місцях, все, що знайдеться занести до церкви та скласти там, де був колись вівтар. Вітя добросовісно виконував роботу - всі кістки, черепки, що йому попадалися, складав у відведеному місці у церкві. А останнього дня розкопок Вітя натрапив на невелику ржаву авіаційну бомбу. Будучи відповідальним, він і цю бомбу заніс до вівтаря.  Коли керівн...

Якось влітку відпочивали ми сім'ями з кумами на Десні. Виїхали на вихідні з ночівлею, з наметами і вудками. Приїхали у безлюдне місце, поставили намети, розпалили багаття, випили багато самогону. Коли жінки і діти позалазили в намети, готуючись до сну, ми з кумом пішли порибалити. Не клювало, та й поплавків не видно, тож згадавши, що ми тут недалеко проїжджали повз пасіку, вирішили сходити за медом. У ці пори на пасіці сторож уже спав, тож ми вкрали вулик і понесли його до себе, намагаючись не потурбувати бджіл. За нами ув'язався собака, якого ми ніяк не могли відігнати. Пройшовши більшу половину шляху, ми добряче стомилися тягнути вулик, тож вирішили залишити його та забрати вранці. Наступного для лише перед обідом кум згадав про вулик. Ми вирушили на його пошуки. Прийшовши на місце побачили, що це не вулик, а собача будка, поруч з якою сидів собака і підозріло дивився на нас.

Тут тиша й світло у вікні, Це теплі спогади в мені, Де б я не був - сюди вертаюсь знову. Ставок, городи та стежки, Про них згадаю залюбки Й про чарівну Носівську мову. Ось Центр, Вокзал і Поворот, Вербів, Мішок, Маслозавод, Тут народився, тут моя домівка. Це моя рідна сторона У моїм серці лиш вона, На все життя залишиться Носівка.

Микола повертався зі зміни не можна сказати - як скло, але в нормі. Коли вийшов з автобуса, надворі вже стемніло. Метрів за п'ятдесят від зупинки побачив на узбіччі міліцейський «воронок», двері якого були відчинені. Просто з цікавості, заглянув у середину, відразу ж його зі словами: «а ось і третій», підхопили двоє ментів та вправно запхали до «воронка». - Куди? - встиг спитати Микола. - Тут не далеко, - почув голос за зачиненими дверима. Дорогою, коли очі звикли до темряви, побачив ще двох попутників. Один з них, сидячи на підлозі, дрімав, інший намагався щось розповісти, але вловити зв'язок між звуками, що той видавав, Микола так і не зміг. Миколу завели до просторої кімнати, за столом сиділи двоє - лейтенант і жінка у білому халаті. - Прізвище, ім'я, по-батькові? - запитав лейтенант. Поки відповідав, з Миколи зняли куртку і картуза. - Рік народження? І Микола опинився у майці та трусах. - Місце роботи? Тільки відповів, як його під руки, у чому мати народила, в...

У гуртожитку №3 Політехнічного інституту незмінним комендантом працював Степан Степанович Гулько на прізвисько Гітлер. Прізвисько до коменданта пристало не за зовнішньою схожістю, а за порядками, які панували у гуртожитку. Їх студенти порівнювали з порядками у гітлерівських концтаборах. Коменданта всі боялися, варто лише зазначити, що в результаті порядків, встановлених Гітлером, з його подачі щороку відраховували з інституту кількох студентів. Врешті, мешканцям гуртожитку все це набридло, і група відважних написала листа на ім'я ректора інституту про все, з чим їм доводилося стикатися щодня. Потрібно сказати, що Степан Степанович був доволі авторитетним комендантом. На відміну від інших гуртожитків, у третьому не було зафіксовано жодного інциденту, який би вийшов за межі інституту. Керівництво цінувало його працю, і ставило у приклад іншим комендантам. Та все ж на лист потрібно було якось реагувати, тож була створена комісія у кількості п'яти посадових осіб, і направлена ...