На зорі своєї трудової діяльності працював Вовка зубним техніком. Якось приходить до нього бабуся: - Оце гризла горіхи, протез і розламався. - Той, хто його робив, хіба не попереджав, що так навантажувати протез не потрібно? - Ні, я його на базарі років п'ять тому купила. - І підійшов? - Спочатку не дуже, потім звикли. - Хто звик? - не зрозумів Вовка. - Так подружки мої, у нас він один на трьох. Такого ще Вовка не чув і не бачив, і у коледжі такого його не вчили. Тож у процесі зняття зліпків він прочитав бабусі коротеньку лекцію, що зубний протез - річ індивідуальна, а ще, нехай її подружки також приходять до нього і він їм теж зробить протези. І ось у назначений день бабуся прийшла на примірку. Вовка, як годиться, вислухав бабусю, записав усі її зауваження - де тисне, де не прилягає, та призначив наступну дату візиту. Але одним коригуванням не обійшлося. Бабуся ходила на примірку разів десять - все її щось не задовольняло. А потім зникла. Вовка з одного боку був...
Тільки сів Грицько на лавку перекурити, як прийшла думка подивитися, як там поживають жуки на картоплі. Вийшов на город, і бачить - по межі не дуже впевнено крокує дід Свирид. - Вибач, Гриша, я сьогодні випивши. «А коли ти був не випивши», - подумав про себе Грицько, а діду відповів: - А по вас і не скажеш. - Як!? - викрикнув здивований дід, направивши погляд правим оком прямо на Грицька, ніби промовляючи: «це ж що виходить, я даремно пів дня квасив?». Мабуть саме від такої образи, діда Свирида покинули останні сили, тож він упав у картоплю і заснув. Грицьку стало шкода не так діда, як картоплю, тож він взяв візок і межею під'їхав до місця, де спав дід, завантажив того на візок, та й повіз додому. Баба Параска у дворі розвішували випрану білизну. - О, сьогодні на таксі, - сказала вона, побачивши як Грицько везе її Свирида. - Куди його? - спитав «таксист», показуючи на діда. - Залиш, Гриша, нехай проспиться. Він тобі візок привезе. - Ні, - сказав Грицько, - ми...