Sashkon

Валєрі наснилося, ніби вона, як завжди, йде з роботи, аж раптом поряд з нею зупиняється новенька Феррарі, відчиняються двері, і приємний чоловічий голос: - Валерія, сідай! Без жодних зайвих думок дівчина застрибнула до машини, яку раніше бачила лише по телевізору. Всередині все блищало новизною і пахло шкірою. За кермом, начебто, незнайомий чоловік, на вигляд більше п'ятдесяти, можна сказати дідусь, хоча й одягнений у модну нині серед молоді сорочку. - Не дивись, не впізнаєш, - сказав чоловік, - давай відразу до справи. Я пропоную тобі наступне: зроби мені приємно кілька хвилин, а я зроблю тобі приємним все твоє життя. - Що треба, - зацікавилася пропозицією Валєра. Замість відповіді чоловік почав розстібати блискавку на джинсах. - Знаєш, що, дядя - скрикнула дівчина, шукаючи ручку, щоб відкрити двері, - випусти мене! - Гаразд, гаразд, заспокойся, я нічого поганого тобі не зроблю, зараз вийдеш. Я лише покажу, від чого ти відмовилась. - Ця машина була б твоя, - продовжував не

Хтось має сумнів, що людина - дитя природи? Питання риторичне. Природа створила людину, у ній людина жила, еволюціонувала, поки їй не набрид природний бардак, і вона вирішила створити свій. Не так щоб ні з того, ні з сього, просто всі передумови для цього настали. І тут почалося. Адже, як не крути, нові порядки давалися не легко по дуже простій причині - перефразувавши стару істину: можна вивести людину з природи, а природу з людини - ніколи. Яку задачу ставила природа перед людиною? Та, точно таку, як і перед кожною живою істотою - розмножатися. І все! А що ж хотіла людина сама від себе і свого оточення, покинувши "батьківську хату"? Не будемо заглиблюватися у сиву давнину, все одно про неї нам нічого не відомо. Одне можна сказати точно - людина намагалася створити для себе комфортне середовище. Процес досягнення цієї мети втілився у Декалозі - десятьох заповідях Божих. Відчуваєте різницю - у природи була лише одна заповідь, а у суспільства - десять! Маючи згадані заповіді,

Не гаячи часу, відразу будуємо індикатор, зі шкалою, у центрі якої "0", ліворуч - "батіг", праворуч - "пиріг". Все, прилад готовий до використання. Поїхали! Починаємо з початку, тобто, з дикої природи, з якої людина у той час лише почала вибиратися. Дивимося на індикатор, а його стрілка стрімко перемістилася ліворуч у самий край шкали. Дійсно, природа річ жорстока, тут виживає найсильніший, найспритніший, найрозумніший. Елементи пирога тут можна спостерігати лише у відношенні до потомства, та й то не надовго. Їдемо далі, коли люди уже оговталися від перебування у природних умовах, і починають будувати взаємовідносини між собою. Звичайно, природні інстинкти ще зберігаються, але прояв деяких з них стає уже не доречним. І стрілка індикатора починає свій шлях у напрямку нуля. По мірі розвитку суспільних відносин, помічаємо, тенденцію зі зниження батоговості та підвищення пироговості. І у деякий момент стрілка нашого приладу перетинає нульову позначку. Звіс

Григорій Григорович втрапив у творчу кризу. Подібного, здається, ніколи не відчував. Уся задумка роману летіла шкереберть. Варіанти продовження, що роїлися у його голові, нікуди не годилися. Григорій Григорович уже кілька тижнів міряв кроками квартиру, періодично сідаючи до ноутбука, але все, що народжувалося під стукіт клавіш, не задовольняло автора. Можливо, зміна розпорядку дня допоможе, подумав Григорій Григорович, і вирішив прогулянки на природі здійснювати зранку. Він уже одягав черевики в коридорі, як почув на сходах ритмічне цокотіння підборів. У вічку, до якого припав Григорій Григорович, спускалося, ні, пливло (!) Неймовірно Миле Створіння. Воно було у темній сукні, яка коливаючись у такт кроків, високо оголяла неймовірно гарні ніжки. Від побаченого вулкан миттю набубнявів, і вивергнувся без сторонньої допомоги. Підбори поцокотіли нижче, а Григорій Григорович, здригаючись всім тілом у так виверженням, раптом осягнув усі перипетії свого роману, і новий, сюжет доволі реально по

(пенсам і наближеним до них присвячується) Центр - без Стратілата, З газом кожна хата. Нова п'ята школа, Ліхтарі довкола. Пляжі на ставку, Ленін - в смітнику. Жаб концерт щоліта, Хрещик без магніта. Сморід із полів, Церква без кролів. Тачка скрізь на тачці, Дзвін на водокачці. В Госптоварах - "Квіти", У Райкомі - діти. У Банку - контора, В Готелі - "Аврора", В "Одязі" - Аптека, В будинку - "Лелека". В Райсоюзі - тапки, У Музеї - "Лапки". В Форі - продтовари, В Київ - крізь Козари. Хащі лободи, Річка без води. Дім зв'язку - без телефону, І нема району.

На чому стартонув Саша Вольт, уже ніхто і не згадає. Одні говорили, що він приганяв машини з Європи, інші - що човникував з турецькою шкірою. Втім, до подальших подій це не має жодного відношення, хоча декому може бути й цікавим, у плані характеристики нашого героя А коли почалася ця історія, Саша Вольт уже розкрутився, і завозив електротовари з Китаю вагонами. Власне, і своє прізвисько Саша отримав від цих товарів, хоча, особливо обізнані стверджували, що прізвисько Вольт пристало до нього ще у школі. Як би там не було, справжнє прізвище Саші було відоме йому, його рідні і податковій інспекції. Для решти він був Саша Вольт. Роки беруть своє, і непосильна праця дається взнаки. Тож Саша вирішив трохи "збавити оберти", і більше піклуватися про власне здоров'я. Саме з цією метою він і прикупив майже гектар землі у невеликому селі Підлісне. Поряд - ліс, річка, навколо чисте повітря і тиша. Краса, та й годі. Замовив Саша проект "невеличкої хатинки" на три поверхи, не