Sashkon

На третьому році подружнього життя Вовка загуляв. Коли Людмила здогадалася, то спершу думала: минеться, з ким не буває. Але справа дійшла до розлучення. Отримавши штамп у паспорті, Вовка дав колишній дружині лише день, щоб вона зібрала речі й виїхала з квартири. Зібравши валізи, Людмила влаштувала собі прощальний обід із креветками, ікрою та шампанським. Коли пляшка спорожніла наполовину, виникла ідея помсти: вона взяла кілька напівз’їдених хвостиків креветок і повсовувала їх у трубки карнизів для штор... Вовка зі своєю новою подругою були просто щасливі. Протягом перших кількох днів. Але незабаром уся квартира почала пахнути чимось огидним. Вони перепробували все можливе, витратили купу грошей, щоб позбутися запаху, але нічого не спрацювало. Тоді Вовка вирішив продати цю смердючу квартиру й переїхати до іншої. Минув місяць, але покупця він так і не знайшов — усіх відлякував їдкий сморід, як би вони не маскували його освіжувачами та дезодорантами. Вовці довелося взяти кругленьку с...

- Олександре, а ходімо нажремося горілки? - запропонувала Валентина. Такої пропозиції від вчительки англійської мови Олександр не очікував, тому перепитав? - У якому сенсі? - У буквальному, - пояснила Валентина, - знайдемо якесь кафе, візьмемо крижаної горілки, простої закусі та потихеньку нап'ємося. - Судячи з обличчя, ви не цураєтеся таких розваг, - після паузи додала вона. - Яка ви незвичайна жінка, Валентино! - захоплено відповів Олександр. - Звичайна, Олександре, -  похитала головою Валентина, - мені теж хочеться слухати про чарівний блиск моїх очей, сліпучу посмішку, про те, як я забрала назавжди ваш спокій. Але я розумію, що це все, середньостатистичний чоловік може сказати лише після трьохсот - чотирьохсот грамів міцного алкоголю. А я, після трьохсот - чотирьохсот грамів горілки, що зветься - в хлам.   Тому весь цей романти́к, безумовно, в мене потрапляє, але не запам'ятовується. У цьому, Олександре, між іншим, чортів дуалізм та трагедія існуван...

Коли Галя була вже на восьмому місяці, Микола, приїхавши зі зміни, спитав: - А хочеш дізнатися, хто у нас буде? І розповів, що біля їхньої контори відкрився кооператив, де визначають стать майбутньої дитини по сечі вагітної. - Не видумуй, - відповіла Галя, - це не реально. Мама була у ворожки, так та сказала, що у нас буде дівчинка. Краще подумай, яке їй дати ім'я. Минуло днів десять після цієї розмови, Микола вже й забув про неї, та Галя нагадала: - Ану ж зайди, спитай, скільки їм треба напісяти, ранком чи ввечері, і скільки це коштує? Микола тоді ще не був добре знайомий з жіночою логікою, тож спитав: - Хіба не ти казала, що то маячня? - А ти все одно зайди, та про все розпитай. Вчергове повернувшись з Києва Микола повідомив всі подробиці, про які дізнався від молодого спеціаліста у білому халаті, до якого того дня вишикувалася доволі солідна черга жінок з баночками. Баночку треба прокип'ятити і висушити. Сечі потрібно від ста до двохсот мілілітрів. Від наповнення д...

Певно, багатьом відомо, що єдиною пам'яткою архітектури в Носівці є Свято-Троїцька церква. Але зовсім мало хто знає, що наприкінці 1980-х ми могли б позбутися і її.  Все почалося з того, коли місцева влада нарешті згадала, що серед населення є православні, тож знайшла кошти для ремонту церкви. Початок поклала проектна група, що приїхала з Києва, яка власне, і визначала які саме роботи потрібно провести, щоб історичну будівлю перетворити зі складу комбікормів у церкву. Серед іншого були проведені археологічно-пошукові роботи. До них керівник групи залучив студента-практиканта Вітю. Робота не складна: провести розкопки у зазначених керівником місцях, все, що знайдеться занести до церкви та скласти там, де був колись вівтар. Вітя добросовісно виконував роботу - всі кістки, черепки, що йому попадалися, складав у відведеному місці у церкві. А останнього дня розкопок Вітя натрапив на невелику ржаву авіаційну бомбу. Будучи відповідальним, він і цю бомбу заніс до вівтаря.  Коли керівн...

Якось влітку відпочивали ми сім'ями з кумами на Десні. Виїхали на вихідні з ночівлею, з наметами і вудками. Приїхали у безлюдне місце, поставили намети, розпалили багаття, випили багато самогону. Коли жінки і діти позалазили в намети, готуючись до сну, ми з кумом пішли порибалити. Не клювало, та й поплавків не видно, тож згадавши, що ми тут недалеко проїжджали повз пасіку, вирішили сходити за медом. У ці пори на пасіці сторож уже спав, тож ми вкрали вулик і понесли його до себе, намагаючись не потурбувати бджіл. За нами ув'язався собака, якого ми ніяк не могли відігнати. Пройшовши більшу половину шляху, ми добряче стомилися тягнути вулик, тож вирішили залишити його та забрати вранці. Наступного для лише перед обідом кум згадав про вулик. Ми вирушили на його пошуки. Прийшовши на місце побачили, що це не вулик, а собача будка, поруч з якою сидів собака і підозріло дивився на нас.

Тут тиша й світло у вікні, Це теплі спогади в мені, Де б я не був - сюди вертаюсь знову. Ставок, городи та стежки, Про них згадаю залюбки Й про чарівну Носівську мову. Ось Центр, Вокзал і Поворот, Вербів, Мішок, Маслозавод, Тут народився, тут моя домівка. Це моя рідна сторона У моїм серці лиш вона, На все життя залишиться Носівка.