Маршрутка Вранці у маршрутці я став випадковим свідком дивовижного діалогу. Застуджений чоловічий голос каже: - Іра! Випусти мене! - Гриша, сиди спокійно, - відповідає жінка десь попереду. - Іра, відчини двері, - хрипить у відповідь чоловік. А народу багато в маршрутку набилося - не видно ні Іру, ні Гришу. Тим часом, діалог продовжується: - Іра, куди ми їдемо? Відчини двері! - Тебе лікувати їдемо! Сиди тихо! - Іра, я втомився! Відчини двері! У відповідь мовчання. Тітки у проході переглядаються, головами хитають. Ну, думаю, допився зовсім її Грицько. І голос десь по п'янці застудив. Я від цікавості і ліворуч крутнувся, і праворуч - надто хотів подивитися на цього Гришу. Це ж до якого стану треба довести себе! Але не видно нічого, хоч трісни. І тут Гриша зовсім розперезався: - Гола Іра! Іра без трусів! - Гриша, заткнися! На обличчях у декого з пасажирів з'явилася посмішка. Хоча, тут уже не знаєш: чи то плакати, чи сміятися. І зауваження не зробиш - справа сімейна. ...
У общазі №6 Політеху жив Калі Курманбеков. Для простоти всі його звали Коля. Коля відрізнявся тим, що позичав гроші і не віддавав. Знали про таке не лише в общазі, а багато хто і в інституті. Це дивувало ще й тому, що у далекому Казахстані у батька Колі було 1000 овець, 300 коней і 20 верблюдів. Про це Коля щоразу нагадував викладачам перед здачею екзаменів, і додавав: - Якщо щось треба - звертайтеся. А ще ходили чутки, коли Коля вступив до Політеху тато йому пообіцяв: "будеш вчитися на "5" - куплю тобі чорну Волгу, будеш вчитися на "4" - куплю тобі білу Волгу, а будеш вчитися на "3" - куплю тобі зелену Волгу, і будеш їздити на ній, як дурень". Щоправда, до третього курсу ніякої машини у Колі ще не було. Періодично Колю били ті, кому він заборгував солідні суми, проте, це мало допомагало. І ось після зимової сесії у мешканців общаги №6 визрів план, як стягнути борги з жадібного Курманбекова. Підготовча робота серед постраждалих тривала біль...