Sashkon

У нашому селі найкраща цибуля росла у баби і діда Сидоренків. Ніхто не знав чому. Брали і їхнє насіння і їхню саджанку, але така як у них ні в кого не виростала. Цибуля у Сидоренків була велика – одна в одну, соковита, надміру гостра, годилась і для салатів, і для смаження і для консервації. У селі всі до цього звикли. Звичайно, саджали свою, а коли закінчувалась, чи в кого якесь застілля – купували у Сидоренків. Пам ’ ятаю, з самого дитинства, ходив по цибулю з матір ’ ю, коли підріс – мати посилала вже самого. Ціна трималася на одному рівні – 50 копійок вінок. Приходиш, бувало, віддаси бабі гроші, а вона тобі на шию вішає заплетений лепехою вінок з духмяною цибулею, йдеш по селу з почуттям виконаної роботи, лише лушпиння шию лоскоче. Життя, така штука, що має властивість закінчуватись. От і закінчилось воно і у діда Сидоренка. Баба розпродала коней, якими дід орав городи чи не половині села, різний дідів реманент, але цибулячий бізнес не кинула. І сама греблася у городі і людей

Відверто кажучи, задовбали старосту дзвінками «з гори».  «Чому не вакцинуєтесь?». «Зриваєте показники!». «У виданій вам вакцині закінчується термін зберігання!». А що він може, коли батюшка в церкві сказав: «це не богоугодне діло»? І людей посилав, і сам ходив агітувати. В кращому випадку обіцяли подумати. Тієї ночі староста майже не спав, бо в голову прийшла, здавалось, геніальна ідея.  В результаті, з самого ранку на дверях ФАПу з'явилося оголошення: «Щеплення від ковід-19 проводяться лише євреям. Адміністрація». Перший дзвінок пролунав ще до обід. Староста ввімкнув дурника: «Нічого не знаю, наказ з району».  Чутки про дискримінацію корінного населення облетіли село вмить. Останній раз до такого гніву селяни доходили, коли на початку 80-х у завмага в погребі знайшли ящик «Печінки тріски». Як це так? Євреям, значить, щеплення, а нам – помирати?! Наступного ранку перед старостатом зібрався чималенький натовп. Коли підійшов староста його оточили зі всіх боків і зажадали пояснень. От

  Сюжет ненаписаного роману Льоня був звичайним хлопцем, який нічим не відрізняється від своїх однолітків. Але була у нього одна незвична для молодої людини риса – він панічно боявся дівчат. Поцілунки, обійми для Льоні були чимсь недосяжним, ну а про секс і мови нема. Не подумайте, що Льоня був, як кажуть, нетрадиційної орієнтації, подумки він жадав дівчат, а на яву, ніяковіючи, міг перекинутися з дівчиною кількома словами, при цьому навіть вуха його ставали червоними. Друзі знали про таку дивину, і на Льоніне вісімнадцятиріччя замовили йому повію. Ну, як повію – самотню жінку, Любку, сусідку друга Толі, яку, природно, час від часу відвідували чоловіки. В тому числі і Толя, який про все і домовився. Льоня дізнавшись про це за столом, добряче набрався «для хоробрості», та так, що з того вечора майже нічого не пам’ятав - ні куди його привели, ні що з ним відбувалося… Лише прокинувшись під ранок, побачив, що лежить на ліжку без трусів, але в куртці, поряд сопе якась жінка... Тихенько