Перейти до основного вмісту

Щеплення

Відверто кажучи, задовбали старосту дзвінками «з гори». 
«Чому не вакцинуєтесь?».
«Зриваєте показники!».
«У виданій вам вакцині закінчується термін зберігання!».
А що він може, коли батюшка в церкві сказав: «це не богоугодне діло»?
І людей посилав, і сам ходив агітувати. В кращому випадку обіцяли подумати.
Тієї ночі староста майже не спав, бо в голову прийшла, здавалось, геніальна ідея. 
В результаті, з самого ранку на дверях ФАПу з'явилося оголошення: «Щеплення від ковід-19 проводяться лише євреям. Адміністрація».
Перший дзвінок пролунав ще до обід. Староста ввімкнув дурника: «Нічого не знаю, наказ з району». 
Чутки про дискримінацію корінного населення облетіли село вмить. Останній раз до такого гніву селяни доходили, коли на початку 80-х у завмага в погребі знайшли ящик «Печінки тріски». Як це так? Євреям, значить, щеплення, а нам – помирати?!
Наступного ранку перед старостатом зібрався чималенький натовп. Коли підійшов староста його оточили зі всіх боків і зажадали пояснень.
Отримавши кілька штурханів по ребрах, староста зробив вигляд, що кудись дзвонить, після чого оголосив: «Домовився! Зроблять щеплення, але не більше ста штук!».
Натовп миттю перемістився від старостату до ФАПу.
На вечір лікар відрапортував: «Вакцина закінчується».
На кінець тижня показники з вакцинації по старостату випереджали загальнообласні у 2,3 рази.

Епілог.
- Які у нас євреї, - згадував дід Свирид, на лавці під ФАПом, тримаючи ватку на місці уколу, - пам'ятаю був Йося, та й той виїхав ще при Горбачову…

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...