Перейти до основного вмісту

Щеплення

Відверто кажучи, задовбали старосту дзвінками «з гори». 
«Чому не вакцинуєтесь?».
«Зриваєте показники!».
«У виданій вам вакцині закінчується термін зберігання!».
А що він може, коли батюшка в церкві сказав: «це не богоугодне діло»?
І людей посилав, і сам ходив агітувати. В кращому випадку обіцяли подумати.
Тієї ночі староста майже не спав, бо в голову прийшла, здавалось, геніальна ідея. 
В результаті, з самого ранку на дверях ФАПу з'явилося оголошення: «Щеплення від ковід-19 проводяться лише євреям. Адміністрація».
Перший дзвінок пролунав ще до обід. Староста ввімкнув дурника: «Нічого не знаю, наказ з району». 
Чутки про дискримінацію корінного населення облетіли село вмить. Останній раз до такого гніву селяни доходили, коли на початку 80-х у завмага в погребі знайшли ящик «Печінки тріски». Як це так? Євреям, значить, щеплення, а нам – помирати?!
Наступного ранку перед старостатом зібрався чималенький натовп. Коли підійшов староста його оточили зі всіх боків і зажадали пояснень.
Отримавши кілька штурханів по ребрах, староста зробив вигляд, що кудись дзвонить, після чого оголосив: «Домовився! Зроблять щеплення, але не більше ста штук!».
Натовп миттю перемістився від старостату до ФАПу.
На вечір лікар відрапортував: «Вакцина закінчується».
На кінець тижня показники з вакцинації по старостату випереджали загальнообласні у 2,3 рази.

Епілог.
- Які у нас євреї, - згадував дід Свирид, на лавці під ФАПом, тримаючи ватку на місці уколу, - пам'ятаю був Йося, та й той виїхав ще при Горбачову…

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...

Про науковців

Я вже говорив, що науковці - то дуже розумні люди? Та ви й самі здогадуєтесь. Так влаштуватися в житті дано не кожному. З науковцями в цьому плані  можуть посперечатись лише попи: чи переконаний у тому що робиш – то таке, головне – на посаді і при окладі. Що ще ріднить науковців з попами, то те, що перші теж починають з віри. От, повірив у якусь фігню, і давай її досліджувати! Провів досліди, обчислення, бах – а ніхріна! Не воно! Вся віра й пропала. Але, не страшно, роботу можна продовжувати. Раптом щось синтезуємо, чи навпаки – розкладемо. А буває бах – і співпало, віра підтвердилась практикою! Проте, це дуже рідко і за таке, як правило, в Стокгольмському концерт-холі 10 грудня кожного року король Швеції премію вручає. Але ж, скільки тих премій і скільки науковців? На всіх, звісно, не вистачить. А дома жінка, діти і це добре, як теща живе окремо… Є ще одна категорія розумних людей – ворожки, цілителі, народні синоптики, астрологи. Цих з повною відповідальністю можна віднести до ге...

Дипломат

Закінчувались 80-ті. Билась у передсмертних конвульсіях перша у світі країна робітників і селян. Експеримент по побудові комунізму в одній, окремо взятій країні, добігав кінця. Шкода лише, що не «кашоварам» довелося «розсьорбувати кашу», заварену ними в далекому 17-му. Припиняли роботу промислові гіганти, заводи, фабрики, колгоспи і радгоспи, продукція яких, крім партії і уряду, була нікому не потрібна. На їх місце почали приходити кооперативи, приватні і спільні підприємства, акціонерні товариства, які утворювались і розмножувались, як кролики. Підприємливих людей у країні виявилось не так уже й мало. Головною галуззю ставала торгівля. Були, звісно, й такі, хто не хотів занадто заморочуватись. Їм потрібно було усе й відразу. *   *   * Сашко повертався з бібліотеки пізно ввечері – готувався до семінару з будматеріалів. Дорога до гуртожитку пролягала через парк. Поодинокі, дивом уцілілі ліхтарі місцями освітлювали центральну алею. В голові, завантажена за вечір інфо...