Сидить Олексій Прокопович разом з рештою виконробів у першому ряду на звітно-виборних зборах, в піввуха слухаючи доповідь голови профкому, та подумки згадує молодість. За 40 років, відколи він прийшов до управління, було всякого. Згадує свою першу будову, як його, самого молодшого, посилали за самогоном до тітки Тетяни, як його це все задовбало, як бригадир Єгорович, підбадьорював, плескаючи по плечу: «Нічого, пацан, ось трохи попрацюєш, наб’єш руку, здаси на розряд, будеш і ти посилати якогось молодого». «Так я ж уже тут найстарший, - окинув поглядом зал Олексій Прокопович, - а за самогоном, блін, і послати нікого…».