Sashkon

Говорила колись мені мама: "ти пишеш, як курка лапою, нічого ж не розбереш!" Ні, якщо виводити кожну літеру, то виходить доволі пристойно. Перші кілька слів. А далі знову з'їжджаю на каракулі, бо такий у мене почерк. Нічого не поробиш, це вроджене, як карі очі, чи лисина у сорок років. Це "приказка", а ось і "казка". Зустрічалися ми з однокласниками. Подія не ординарна - чверть століття як розбіглися, і ось зібрались, щоб відзначити. Відзначили, потрібно сказати, добряче. Як опинився вдома - хоч убий. Зранку прокинувся від жінчиного галасу на мою адресу. Через головний біль і нудоту вислухав, на скільки вона була дурна, що свого часу не послухала свою маму, ну і у тому ж дусі... Коли "радіо" затихло, тільки задрімав і відразу аж підскочив - мені ж на роботу! На годиннику майже десята! Що з телефоном, чому не розбудив!? До телефону, а він мертвий! Поставив на зарядку. Півдесятка пропущених викликів від начальника! Передзвонюю, а там ще гучніше

Марія Іванівна, по давно заведеному розпорядку, після вечері сіла до телевізора для перегляду чергової серії чергового серіалу. Її теж традиційну дрімоту цього разу потурбував епізод, коли головна героїня, згадувала своїх колишніх коханців. Нарахувала щось близько тридцяти. "А у мене скільки ж їх було?" - задумалася і собі Марія Іванівна. Вже закінчилася чергова серія чергового серіалу, надмірно балакучу голову змінив футбольний матч, та Марія Іванівна цього не помічала. Думками вона поринула у часи, коли була молодою і красивою, коли для неї і її ровесників спарювання було передбачено самою природою, а суспільство ставило на шляху до цього нікому не потрібні перепони і умовності. Вона зберегла цноту до шлюбу, ну майже до шлюбу. Першим у неї був Вовка, Вовка - перший, звичайно, бо був ще й другий. Віддалася йому тижнів за три до розпису. Кому потрібен був цей розпис? Зараз вона розуміла, що лише для легалізації природних втіх у Вовчиної тітки за шафою, де той мешкав під