Перейти до основного вмісту

Курка лапою

Говорила колись мені мама: "ти пишеш, як курка лапою, нічого ж не розбереш!" Ні, якщо виводити кожну літеру, то виходить доволі пристойно. Перші кілька слів. А далі знову з'їжджаю на каракулі, бо такий у мене почерк. Нічого не поробиш, це вроджене, як карі очі, чи лисина у сорок років.
Це "приказка", а ось і "казка".

Зустрічалися ми з однокласниками. Подія не ординарна - чверть століття як розбіглися, і ось зібрались, щоб відзначити.
Відзначили, потрібно сказати, добряче. Як опинився вдома - хоч убий.
Зранку прокинувся від жінчиного галасу на мою адресу. Через головний біль і нудоту вислухав, на скільки вона була дурна, що свого часу не послухала свою маму, ну і у тому ж дусі...

Коли "радіо" затихло, тільки задрімав і відразу аж підскочив - мені ж на роботу! На годиннику майже десята! Що з телефоном, чому не розбудив!? До телефону, а він мертвий!

Поставив на зарядку. Півдесятка пропущених викликів від начальника!
Передзвонюю, а там ще гучніше, ще матерніше, ніж від жінки... Тільки й зміг вставити: "захворів".

У вівторок, не встиг переступити поріг відділу - знову отримав не дуже приємну характеристику на себе, що через мою скромну персону начальник не може піти у відпустку, що через мене відділ позбавлять премії, і на завершення:
- Пиши пояснення, на ім'я директора!

Притримуючись попередньої версії, написав що короткотерміново захворів, медичної допомоги не викликав, ще не повністю одужавши, вийшов на роботу, у майбутньому подібного не повториться...

Ми з успіхом і вчасно завершили проект, начальник пішов у відпустку, підійшов до завершення місяць, настав день зарплати.
Як завжди, пікнув мій Самсунг про те, що на карту прийшли гроші, відкриваю додаток, а там!!!

Пішов у бухгалтерію, розбиратись, а мені - мою службову з візою директора:
- Ви ж самі просили матеріальну допомогу на оздоровлення, ось директор і розпорядився виплатити вам допомогу у розмірі 200% посадового окладу.

Де вони вичитали таке у моїй записці, не маю жодного уявлення. Відверто кажучи, інтерпретувати мої каракулі можна було по різному, директор з бухгалтерією зробили це саме так.
От вам і "курка лапою".

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...