Перейти до основного вмісту

Про випадковість

У спорті, та що там спорті(!), в усьому нашому існуванні все підпорядковане випадковості. Ми з вами існуємо в даний час і у даному місці абсолютно випадково. Маю на увазі як людство в цілому, так і конкретно кожного з нас.

Мало хто з’являється на цей світ по плану. Як правило, майбутні тато і мама займаються усякими такими ділами, а потім:

- Вася, я беременна!

І починається. Це ж добре, як стосунки оформлені відповідно до чинного законодавства. А як ні? Що робити? Скільки нашого брата так і не побачило білий світ, ставши жертвами аборту!

Але, вибачайте, занесло.  Повернемося до спорту. Здавалося б, які можуть бути випадковості у легкій атлетиці? Якщо ти бігаєш, як коняка, то рано чи пізно тебе помітять. Не скажіть. Це, якщо ти живеш у великому місті, у тебе кваліфікований учитель фізкультури, неподалік спортивна школа…

А якщо ти – пацан із села, фізкультуру у тебе проводить учителька географії з багаторічним стажем, то якщо ти бігаєш навіть не як коняка, а як лось, будеш до настання пенсійного віку дуже швидко розносити свиням поїсти і далі всіх розкидати коров’яче гімно по городу. Хіба що ВИПАДКОВО тебе помітить спеціаліст, який ВИПАДКОВО опиниться у твоїй Нижній Голопупівці.

Ну а у автоспорті, тут суцільна випадковість. Ти бігаєш, як коняка? Так це ще не все! Ти повинен мати відповідного воза – щоб і колеса не скрипіли, щоб і на вибоях не надто підскакував, щоб і активна підвіска і подвійний видувний дифузор, і аеродинамічні дефлектори новітнього дизайну…

Навіть, якщо це все у тебе є, це ще нічого не значить. ВИПАДКОВО з'являється чувак, який не те що, як коняка, а так - коза не дорізана, зате у нього ще крутіша тачка, і гаплик усім твоїм сподіванням. Скільки талановитих гонщиків, промайнули, не залишивши сліду лише тому, що вони ВИПАДКОВО потрапили не в той час і не в ту команду.

До чого я все це? Та до того, що оцінюючи виступ спортсменів, давайте мати на увазі основоположну у нашому Всесвіті штуку – випадковість. Адже лише завдяки їй ви підсіли на якийсь з видів спорту, потрапили на цю сторінку, читаєте ці думки, які ВИПАДКОВО прийшли мені в голову. І які я чисто ВАИПАДКОВО не видалив, вирішивши, що все це фігня (просто стало шкода витраченого часу на ось цю писанину ;)  ).  

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...
Дописати коментар
Докладніше

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...
Дописати коментар
Докладніше

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...
1 коментар
Докладніше