Sashkon

Гречка для українця, це більше ніж просто каша. Це стратегічний запас, ліки, гарнір і трохи ностальгії в одному пакеті. Зізнаюся, до гречки я відношуся байдуже - можу їсти, але без особливого задоволення. Пам'ятаю, кілька років тому, коли з колегою стояли у черзі у їдальні в Чернігові, всі перед нами брали на гарнір гречку. Я спитав, чи крім неї є ще щось? Ті, хто це чув, подивилися на мене з великим здивуванням. Усі ми знаємо, що з настанням кризових ситуації, з продуктових магазинів першою зникає гречка. Мене завжди цікавило, чому вона така популярна серед українців, чому так закріпилася у нас? У результаті пошуків відповіді на це питання, знайшов наступне. 1. Гречка ідеально підходить для нашої землі, вона не примхлива, росте на бідних ґрунтах, не боїться бур'янів, їй майже не потрібні пестициди. Для України це історично була своя, невибаглива культура, на відміну від рису, який треба завозити. Це псевдозлак, родич щавлю, а не пшениці, тому і росте інакше. 2. Суперфуд ...

Як подумати, жити у селі значно краще, ніж у місті. Особливо у цей неспокійний час. Опалення - індивідуальне, вода - не з іржавого водогону. Крім цього - природа, екологія і своя картопля. ​Хоча є й деякі негаразди. ​Найнеприємніше в житті у селі, це коли ввечері зайде сусід. Воно-то для насиченості дня наче б то й добре. Але в руках у нього буде велика сумка, він таємниче посміхнеться і скаже: - Я чую, що ви вечерю приготували, а я, - гордо мовить він, - тут розважався. Ось це - літр самогону зі сливи, а оце - літр мого домашнього кальвадосу. Де мені сісти? ​Згодом піде наука: - Ти неправильно пробуєш: сливовий самогон треба дегустувати по пів склянки за раз, і так тричі. А потім треба його осадити кальвадосом... ​А вранці ти думаєш: у тебе ж є рушниця, чому ти не застрелив цього сусіда ще на вході?

Майстер на всі руки - це про нашого тата. Він уміє усе. І виготовити, і відремонтувати на роботі та вдома. На ремонт йому приносили та привозили, майже з усього міста, все - від запальнички до автомобіля, і всьому тато давав раду. Від його здібностей усі були задоволені, але траплялися й кумедні незручності. Наприклад, у 1980‑х у нас на кухні висіла чорна тарілка‑радіо 1936 чи 1938 року випуску, а в кімнаті стояв телевізор «Верховина‑А» 1964 року. Все працювало і було в ідеальному стані - викинути шкода. Коли мамі виповнилося 40, тато подарував їй пральну машину «Вятка‑автомат» - диво вітчизняної науки і техніки. Радощам мами не було меж, адже стара «Рига» вже всім остогидла.  Та перший запуск нової машини татові не сподобався:  - Щось вона набирає мало води. Це ж не прання!  І за суботу він розібрав до гвинтика диво науки і техніки. Ми тоді ще не знали принципу роботи автоматів: барабан занурює білизну у воду й знову підіймає її. Нам здавалося, що прати треба, роз...

На рубежі 1960–70-х у нас з'явилися нові сусіди. У половину будинку, відібраного радянською владою у колишнього куркуля, на місце сусіда, який вибув, вселилися нові мешканці - мама із сином років п'яти. Маму звали Галина Андріївна. Народилася вона у невеликому селі, але згодом потрапила до партійно-господарської номенклатури й обіймала керівні посади на міських та районних підприємствах. Із чоловіком на той час уже розлучилася. Залишився син Ігор. Ігор відразу пристав до нас із сестрою, хоча був молодшим від мене на вісім років. Галина Андріївна, зважаючи на посаду, часто затримувалася на роботі, тому її малолітній син значною мірою виховувався вулицею. І в нас, і в селі, куди мама відвозила його на літо. У нашому домі для Ігоря навіть був свій посуд і постіль, на якій він інколи ночував. Життя змусило сина надто зайнятої мами рано стати самостійним. Коли він пішов до школи, то вже міг і грубу розтопити, і їсти зварити. Я, незважаючи на те, що був старшим, таких навичок то...