Майстер на всі руки - це про нашого тата. Він уміє усе. І виготовити, і відремонтувати на роботі та вдома. На ремонт йому приносили та привозили, майже з усього міста, все - від запальнички до автомобіля, і всьому тато давав раду.
Від його здібностей усі були задоволені, але траплялися й кумедні незручності. Наприклад, у 1980‑х у нас на кухні висіла чорна тарілка‑радіо 1936 чи 1938 року випуску, а в кімнаті стояв телевізор «Верховина‑А» 1964 року. Все працювало і було в ідеальному стані - викинути шкода.
Коли мамі виповнилося 40, тато подарував їй пральну машину «Вятка‑автомат» - диво вітчизняної науки і техніки. Радощам мами не було меж, адже стара «Рига» вже всім остогидла.
Та перший запуск нової машини татові не сподобався:
- Щось вона набирає мало води. Це ж не прання!
І за суботу він розібрав до гвинтика диво науки і техніки.
Ми тоді ще не знали принципу роботи автоматів: барабан занурює білизну у воду й знову підіймає її. Нам здавалося, що прати треба, розкручуючи воду разом із білизною, як робила це наша «Рига». Так міркував і тато. Він щось свердлив, паяв, прикручував, і до вечора зібрав таки машину. Води вона набрала багато, але занадто - при запуску вода потекла через верх. В результаті з машини посипалися іскри й у нас вибило пробки.
Два тижні тато намагався оживити «Вятку», та марно - згоріла плата.
Гора невипраних речей росла, мама нервувалася, і тато повернув із гаража стару «Ригу». А «Вятка-автомат» перекочувала у гараж.
Невдовзі тато зробив із неї бетономішалку, і вони з дядьком Миколою їздили з нею на шабашки.
А років через п’ять після цього, коли мама остаточно втомилася від «Риги», вона запросила майстрів, які привезли й встановили новеньку пральну машину «Індезіт». До неї мама тата вже й близько не підпускала.
Від його здібностей усі були задоволені, але траплялися й кумедні незручності. Наприклад, у 1980‑х у нас на кухні висіла чорна тарілка‑радіо 1936 чи 1938 року випуску, а в кімнаті стояв телевізор «Верховина‑А» 1964 року. Все працювало і було в ідеальному стані - викинути шкода.
Коли мамі виповнилося 40, тато подарував їй пральну машину «Вятка‑автомат» - диво вітчизняної науки і техніки. Радощам мами не було меж, адже стара «Рига» вже всім остогидла.
Та перший запуск нової машини татові не сподобався:
- Щось вона набирає мало води. Це ж не прання!
І за суботу він розібрав до гвинтика диво науки і техніки.
Ми тоді ще не знали принципу роботи автоматів: барабан занурює білизну у воду й знову підіймає її. Нам здавалося, що прати треба, розкручуючи воду разом із білизною, як робила це наша «Рига». Так міркував і тато. Він щось свердлив, паяв, прикручував, і до вечора зібрав таки машину. Води вона набрала багато, але занадто - при запуску вода потекла через верх. В результаті з машини посипалися іскри й у нас вибило пробки.
Два тижні тато намагався оживити «Вятку», та марно - згоріла плата.
Гора невипраних речей росла, мама нервувалася, і тато повернув із гаража стару «Ригу». А «Вятка-автомат» перекочувала у гараж.
Невдовзі тато зробив із неї бетономішалку, і вони з дядьком Миколою їздили з нею на шабашки.
А років через п’ять після цього, коли мама остаточно втомилася від «Риги», вона запросила майстрів, які привезли й встановили новеньку пральну машину «Індезіт». До неї мама тата вже й близько не підпускала.
Коментарі
Дописати коментар