Sashkon

(П'єса в 4-х діях з епілогом) Дійові особи: Дід - дід, Баба - баба, Валєрік - підприємець, Чорт - нечиста сила, Омелян Митрофанович - сільський голова, Зінаїда - секретар, Вовк - вовк. Дія перша. На сцені величезна купа різного хамличчя. Входить дід з вилами і баба з граблями. Дід. Куди ж ми цю купу подінемо? Може на компост? Баба.   Мороки ще з тим компостом. Давай спалимо. Дід. Так, говорять - шкідливо. Баба. Нічого не шкідливо. Всі палять, і ми спалимо. Підпалюють купу. З неї валить дим, заповнює сцену, дід з бабою кашляють, падають. Дія друга. Біля контейнеру для сміття сидить Валерік, курить довгу цигарку і чухає потилицю. В повітрі матеріалізується чорт. Чорт. Чому сумуєш, Валєрік? Валєрік. Та як же мені не сумувати, коли за вивіз відходів треба платити. Чорт. А ти не вивозь. Валєрік. Куди ж я його подіну? Чорт. А ти його спали. Валєрік. Як? Це ж шкідливо. Там же етилен, пропілен і пінополіуретан! Чорт. Ніякої

Дзвонить телефон. Пріська бере слухавку: - Альо. - Прісько, це я, Параска. -Чого тобі? - Включай бігом тєлєвізор, там твого Грицька показують . Пріська вмикає телевізор. Дійсно, на екрані кореспондент тиче Грицьку до рота мікрофон. На задньому плані пасеться корова. Кореспондент: То ви маєте корову і, мабуть, не одну? Грицько: Ага. Кореспондент: І вам місцева влада не дозволяє їх випасати на цьому лугу? Грицько: Ага. Кореспондент: Тому, ви написали колективну скаргу, адже виробництво молока є важливою державною справою? Грицько: Ага. У сінях затарабоніло пусте відро. До хати входить Грицько. У Пріськи очі робляться квадратними. Вона христиться: - Грицько, це ти? - А хто ж? - Дак, тебе ж тєлєвізор на лугу показує! - Тю, дурна. То ж запісь. - А-а-а, запісь. А я думала, то ти. І Параска каже - Грицько, а воно - запісь. Ну, людина зовсім без понятія. Пріська на хвильку задумується: - Та й корови у нас нема… *   *   * Грицько лежить на д

П’єса Дійові особи: Степан Сидорович – пенсіонер; Уляна Гаврилівна – пенсіонерка; Максим – учень 4-Б класу ЗОШ І-ІІІ ст. №1 (перейшов до 5-Б класу); Юлія – учениця 8-А класу НВК "ЗНЗ-ДНЗ" І-ІІІ ст. №3 (перейшла до 9-А класу); Олена, Тетяна – медичні сестри; Едуард Костянтинович – лікар (в п’єсі участі не приймає); Жаби – безхвості земноводні тварини. Дія перша. Літо. В саду за столом під яблунею в одній майці сидить Степан Сидорович і читає газету. Входить Максим. На плечі він несе вудку. Максим. Здоров, діду. Степан Сидорович. Здоров. Що сьогодні впіймав? Максим. (з гордістю) Сьогодні мені щастить. Брав лише крупну, мілку відпускав. З цими словами Максим виймає з кишені баночку з-під майонезу, в якій плаває кілька рибок. Степан Сидорович. Максиме, ні, це не риба (відкладає газету). От, пам’ятаю, коли я був таким, як ти, в нашій річці водилися щуки по 10 кіло, соми, в’юни. А карасі такі, що на сковороду не влазили. Максим. Виб

За кермом ВАЗ-2106 дідок років 70. Їдемо з центру в район Цукрового заводу. На «Повороті» дід вмикає поворот. Ідемо далі, але поворот не вимикається і продовжує клацати. Дідок, видно, не дочуває, тому на це ніяк не реагує. - У вас поворот включений – попереджаю його. Краще б мовчав. Дід подивився на мене, ніби вперше побачив. Через кілька секунд до нього доходить зміст сказаного, і він починає маніпулювати важелями на кермі. Вмикаються – вимикаються двірники, фари, бризкає водою омивач скла, а поворот, як клацав, так і клацає, хоча тепер уже, здається, не лівий, а правий. Дід уже ледь не з головою пірнає під кермо, машину починає тягнути ліворуч, якраз в напрямок кладовища на «Дімітрова»…    Дорікаючи собі, що звернув увагу діда на ввімкнений поворот, сиджу ні живий ні мертвий, приготувавшись до, здавалось, неминучої аварії, добре що ще в центрі дід попросив пристебнутись. В районі «Миру», нарешті, минулося – дід таки впорався з поворотом. Їдемо назад. На «Повороті» дід зно

 Мало кому відомо, що у голодні повоєнні роки селекціонери всього союзу отримали від партії завдання: вивести нові сорти злакових культур для подолання дефіциту зерна. За цю відповідальну роботу взялись і Носівські спеціалісти аграрної галузі. Напружено працювали довгі 6 років, і зусилля увінчались успіхом! Був виведений гібрид кукурудзи і пшениці, який назвали кукуниця Носівська. Рослина вийшла доволі стійка до кліматичних негараздів і шкідників, до морозів і спеки, виростала заввишки до 5 метрів, а одна зернина мала вагу до 100 грамів. Кукуниця давала небачені врожаї. З гектара збирали в середньому 4700 центнерів! Здавалося, продовольча проблема вирішена раз і назавжди. Але, випадково була виявлена одна невеличка проблема – кукуниця Носівська була непридатна для використання в їжу. Пробували годувати худобу. Експериментальна група свиней нізащо не хотіла їсти кукуницю ні в сирому ні в вареному вигляді, а бички, яким підмішали у страву обмішку з кукуниці, зламали загорожу і ніз

Якби я вмів літати, ну, так як літають птахи, я б злетів би над Носівкою, щоб помилуватись на неї з висоти, піднявся б ще вище, щоб оглянути неосяжні простори рідного краю. Політав би над навколишніми полями, лісами, водоймами… А потім, полетів би в Чернігів. Прямо в кабінет керівника Облавтодору. Взяв би його за комірець, і доставив у Носівку, ось до цих канав, і спитав всього лиш: - Доки? Я приблизно догадуюсь, що він відповість. Та відповідь не головне, мені б просто подивитися йому в очі. І залишив би його тут, у центрі Носівки, нехай добирається до свого Чернігова електричками з пересадкою.

Прочитавши новину з Чернігова про те, що тамтешній пам’ятник Богдану Хмельницькому було розвернуто задом до Москви (як і планувалося скульптором з самого початку), я замислився, а чим був повернутий до Москви носівський Ленін? Шляхом вивчення фото-відео матеріалів було встановлено, що носівський Ленін був повернутий до Москви ні задом і ні передом, а боком. При чому, лівим боком! Що це означає? Точно не скажу, але думаю, що в Носівці стояв якийсь неправильний Ленін! А куди ж був спрямований погляд цього неправильного Леніна? Подивимось на малюнок 1. Тут ми бачимо, що дивився Ленін не перпендикулярно вул. Центральній, а трохи ліворуч. Провівши в цьому напрямку на карті (малюнок 2) пряму лінію, ми впремося в с. Яблунівка! А це колишнє село Шлях Ілліча!! Тобто, носівський Ленін стояв лівим боком до Москви і дивився на свій шлях!!! (Вважаю, що таке відкриття достойне якоїсь премії). Це все не з проста, подумав я і зробив наступні висновки: а) оскільки Ленін не правильний, то

Зателефонував приятель. Хвилюється - мати не відповідає на дзвінки. Їй уже за 80, забирає її до себе в Київ, та бабуся відмовляється. А мені тут не далеко – хвилин 10. Заходжу, сидить баба на дивані, навколо розкидані старі фото, пожовклі вирізки з газет… - Що це ви робите, тьотю! - Шукаю хвотограхвію. - Яку? - Да ти понімаєш, по тєлєвізору останнє времня показують дядька. А я дивлюсь - морда мені його знакома. Я то не дочуваю, шо то за дядько, пока дойду до тєлєвізора, пока добавлю громкость, а його вже й нема. Ага, а я оце спомнила, шо хвотогрхвія його у мене була… - Дзвонив Толік, хвилюється, як ви? - Да все нормально, увечері позвоню. О! Нашла! Покрутила старе фото, оглянувши його і в окулярах і без, протягнула мені: - Бач, точно. Це Вася. Точно такого і по тєлєвізору показують! Та тільки Вася ж давно вже помер, царство йому небесне. А по тєлєвізору точно його родича показують. Видно великий начальник. Поглянувши на фото, я відразу зрозумів, про кого мова. А

В 1966-67 роках службу я проходив у Стройбаті,   під Ленінградом. Хто не знає, чи забув, в 1967 році у СРСР святкували 50-річчя Жовтневої революції. Лелінград, як «колиска революції», готувався до святкування з великим розмахом. Нас – дармову робочу силу – ганяли з об’єкту на об’єкт весь 66-й і до самого свята – 7 листопада 67-го. Незважаючи на це, життя було цікавим, не порівняти з перебуванням за парканом в частині. На будовах відчувалась хоч і не повна, але все таки свобода. На початку 67-го нас перекинули на Маріїнську лікарню. Там будували два нових корпуси і ще в двох вели капітальний ремонт. Пробули ми там аж до осені. З початком літніх канікул на будівництво почали забігати місцеві пацани. Хоча будівельний майданчик був огороджений, та пацани завжди знайдуть де пролізти. Їх особливо не ганяли, хіба, що начальство. А нам солдатам, вони багато в чому допомагали: листа рідним вкинути (в частині всі листи перевірялись), харчів прикупити, та й, що там приховувати, вина чи одек

Мало вже хто пам’ятає, коли делегація з Носівки відвідала лігвище світового капіталізму - США. Але такий факт в історії відбувся, хоча, як виявилось, даремно з’їздити. Нічого там делегатам не сподобалось: ні кока-кола, ні джинси, ні жуйка. Спеціально накупили побільше цього «добра», щоб всі бачили який це непотріб. Єдине, що було варте уваги, це хмарочоси. Щоб показати загниваючим капіталістам, що і ми щось можемо, вирішили прямо посеред Носівки і собі збудувати хмарочос, рівно на 100 поверхів! Оскільки цегла місцевого заводу розсипалася ще при транспортуванні, будівництво запланували з силікатної цегли. Найняли дядьків з кельмами та й почали. Будували довго, але хмарочос з кожним днем зростав. І ось, коли завершили 99-й поверх і почали сотий, настало 7 листопада – чергова річниця жовтневої революції. Всі будівельники вийшли на демонстрацію, 8 листопада відпочивали, а коли з’явились на роботу 9-го, побачили приблизно таку картину: замість дев'яноста дев’яти з половиною пове

У 1961 році делегація з Носівки поїхала в Київ на відкриття першої черги метро. Всім сподобався цей вид транспорту, тож вирішили буд увати метро і в Носівці.  Одностайно було прийняте рішення, що прокладати метро слід від центру до вокзалу. Довго міркували, де ж розмістити станції. Оскільки починати будівництво вирішили з центру, то зведення першої станції запланували між хрещиком і лікарнею. А на вокзалі - там де вилізуть. По весні найняли дядьків з лопатами, та й почали. Копали довго - все літо. Уже майже дійшли до вул. Вокзальної. Аж тут осінь, пішли дощі… Чи то не глибоко копали, чи ґрунти у нас не такі, як у Києві, але метро затопило водою і перекриття обвалилося.  Ось чому у Носівці нема метро. Зате з тих пір у Носівці є ставок!

Комуністична партія Радянського Союзу дуже любила негрів. Мабуть тому, що негри в основній своїй масі не були розбалувані загниваючими капіталістичними цінностями. Отож, відразу після ХХІІ з’їзду КПРС, делегати від Носівського району за завданням ЦК полетіли в Африку для передачі досвіду по вирощуванню кукурудзи в окремо взятому негритянському колгоспі.  Нашим дел егатам в Африці сподобалось все. Особливо те, що місцеві колгоспники крім танців під бубон більше нічого не роблять, а все навколо росте само собою і дає по 2-3 врожаї на рік. Ну, майже, комунізм! Особливо сподобались банани - і смачно і корисно і здалеку схоже на кукурудзу. Ото ж вирішили розводити банани у себе. За пляшку перцівки і дзеркальце виміняли у голови негритянського колгоспу жменю насіння бананів, та по цьому й вилетіли на батьківщину. Посіяли банани прямо перед райкомом. Дуже зручно – можна пригостити перевіряючих з обкому чи навіть з ЦК екзотичним продуктом, та й закуска поряд, сама лізе у вікно. Сході

Сьогодні, 09.09.2017, копаючи картоплю, я встановив одну цікаву закономірність розвитку пуза. Така закономірність цілком може вважатись законом. Я його назвав Закон пуза. Формулювання Закону пуза: ПУЗО РОЗВИВАЄТЬСЯ ЦИКЛІЧНО. Доведення: Доведення: Зимою фізично нічого не робиш а тільки жереш, від цього пузо росте і досягає свого максимуму до весни. Весною починаєш працювати на городі: копаєш. сієш, садиш, полеш, осипаєш, викопуєш, вибираєш… При цьому пузо зменшується, і на осінь досягає найменшого об'єму. Потім знову нічого не робиш, лише жереш те, що виростив, і не тільки. В результаті пузо знову починає збільшуватись у розмірах. А потім приходить весна... Цією публікацією затверджую авторство Закону пуза за собою.  

Розповідь старого вчителя сільської школи. Прислали до нас Андрія Васильовича - молодого вчителя української мови і літератури. Проходжу, якось, коридором повз 9 клас, де він веде урок, а в класі тиша! Не мені вам розповідати, що робиться на уроках молодих вчителів, особливо в старших класах. Особисто мене років п’ять не сприймали серйозно, а тут – вважай перший урок - і тиша. Подумав, що учні просто «страйкують», тобто прогулюють урок. Відчинив двері, а там на дошці Андрій Васильович понамальовував танків, окопів, гармат, і жваво жестикулюючи, щось розповідає принишклим школярам. Я тихенько прикрив двері, та й пішов собі, розмірковуючи над такою незвичною подачею матеріалу з української мови. Незручно було цікавитись, що це за нова методика викладання безпосередньо у Андрія Васильовича, а через учнів дізнався, що він після закінчення інституту кілька місяців віддавав свій військовий обов’язок в танковій частині. Всіма перипетіями служби він і задурював дітям голови, коли ті н

Це зараз китайці такі круті і освічені, а в 70-ті роки минулого сторіччя було далеко не так. У чиюсь «світлу голову» в Москві прийшла ідея перетворити будівництво БАМу із всесоюзної будови в міжнародну. Тож, на початку 1974 року масово стали організовуватись міжнародні бригади, в основному із мешканців соціалістичних країн. Була створена і китайська бригада лісорубів. В конторі їм видали бензопили, запас бензину та харчів, і відвезли в тайгу на місце роботи. Через тиждень до контори навідався змарнілий бригадир китайців. Прозвітувавши про виконання тижневого плану, попросив видати подвійні бензопили - одному пиляти не зручно, і замінити бензин чимось іншим – такого напою в Китаї не вживають...  

Люди, які ходять на роботу, часто запитують: «Що ви робите на пенсії, як проводите час?» Буває по-різному. Наприклад, в минулу суботу, ми з дружиною поїхали в центр за покупками. Обійшли мало не всі магазини, дещо купили і зібралися додому.   Вийшовши з «Голівуду», ми побачили поліцейського, який щось записував, поклавши папку на капот автомобіля. Чемно, з посмішкою, я запитав його, що сталося. Він повідомив, що тут стоянка автомобілів заборонена, і наказав пред’явити водійське посвідчення. Я поцікавився, чи не може він поблажливо поставитись до двох пенсіонерів і не складати протокол. Без будь-якої реакції на моє прохання він продовжував писати. Це вивело мене з себе, я попросив прибрати папку з капота автомобіля і обізвав його йолопом. Він подивився на мене холодним поглядом і спитав, як моє прізвище. Тут вже втрутилася дружина. Ті, хто знайомий з нею, розуміють - якщо вона заведеться, зупинити її дуже важко. Після недовгої суперечки, дружина обізвала полісмена тупим і,

Всі імена та персонажі п'єси вигадані, будь-який збіг із реальними особами, подіями або місцевостями є цілком випадковим. Дійові особи: Наталка – баба; Ольга – баба; Андрій – дід. Дія перша. Лавка біля під’їзду п’ятиповерхівки. На ній сидять баби. Ольга. Да, раньше порядок був. Оце скікі ми тут? Почті час сидимо, а оту бумажку хтось як кинув, до сіх пор лежить. Наталка. Того шо нечого зараз не бояться. Якби це раньше, да за таке його б розстріляли, і вдруге він бумажку б не кінув де попало, а одніс би куди положено. Ольга. От іменно. Раньше все в нас було, і ковбаса і сітро своє, зараз нема нічого. Сахарний завод сам Ленін приїжджав откривать... Наталка (перебиваючи). А хіба не Сталін? Ольга. Нє, Ленін точно помню. Іще сказав: «Щоб не злипалось». Наталка. А-а-а, точно, то Сталін откривав кирпичний завод. Так і сказав: «Тепер у вас все є, значить плодітєся і размножайтєся!». Ольга (здивовано). Хіба це Сталін, не Ніцше? Наталка. Шо, Ніцше приїждж

Щас напишу есе. А шо, всі пишуть і я спробую. А назву я це есе Полігенальність. Не в полі геніальність, а полі-, тобто – багато, приблизно, як поліетилену в навколишньому середовищі. Отже, поїхали. Полігеніальність. (есе) Ще років 40 тому, у світі було дві людини, які знали все. Це Ванга з Болгарії, і якийсь старий дід з Тібету. Останнім часом, з появою соціальних мереж, починаєш розуміти, що геніїв значно більше, ними просто кишить Всесвітнє павутиння. Для того, щоб вникнути в справу, зробити якісь висновки та дії, пересічній людині потрібно багато років вчитися, отримати неабияку практику, засвоїти значний потік інформації, і тільки після цього зробити відповідну роботу, при чому так зробити, щоб, як казала моя баба: «люди не сміялись», а, як говорять чисельні Кодекси: «відповідало букві закону». Генії не такі! Не володіючи ні інформацією, ні необхідною освітньою підготовкою, не вивчивши суті проблеми, у генія відразу готова відповідь. При чому, на всі питання одночасно

Вже мало хто пам’ятає, що багато років тому в Носівській райлікарні було психіатричне відділення. Але, зважаючи на відсутність спеціалістів відповідного профілю, належних умов для лікування психічно хворих, на самому високому рівні було прийнято рішення про закриття таких відділень у районних лікарнях. Носівських пацієнтів наказано було перевезти до Чернігова. У відділенні їх на той час перебувало двадцять осіб. З автопарку до лікарні приїхав ПАЗик - такий, що доїде до Чернігова, без особливих пригод завантажились і поїхали. Супроводжував пацієнтів, як і має бути в таких випадках - кремезний юнак, під два метри зросту - санітар Володя. Дорогою водія автобусу - Івана Митрофановича, який у рейс без «100 грам» рідко коли виїжджав, найбільше хвилювало питання: «де б його похмелитися»? Вже виїхали на московську трасу, минули межі району, аж тут перед Кіптями почав вимальовуватись силует нещодавно відкритого мотелю «Три сестри». Володя з Митрофановичем, прийнявши по 150 і закусив