Перейти до основного вмісту

Ленін



Прочитавши новину з Чернігова про те, що тамтешній пам’ятник Богдану Хмельницькому було розвернуто задом до Москви (як і планувалося скульптором з самого початку), я замислився, а чим був повернутий до Москви носівський Ленін?
Шляхом вивчення фото-відео матеріалів було встановлено, що носівський Ленін був повернутий до Москви ні задом і ні передом, а боком. При чому, лівим боком!
Що це означає? Точно не скажу, але думаю, що в Носівці стояв якийсь неправильний Ленін!
А куди ж був спрямований погляд цього неправильного Леніна? Подивимось на малюнок 1. Тут ми бачимо, що дивився Ленін не перпендикулярно вул. Центральній, а трохи ліворуч. Провівши в цьому напрямку на карті (малюнок 2) пряму лінію, ми впремося в с. Яблунівка! А це колишнє село Шлях Ілліча!! Тобто, носівський Ленін стояв лівим боком до Москви і дивився на свій шлях!!! (Вважаю, що таке відкриття достойне якоїсь премії).
Це все не з проста, подумав я і зробив наступні висновки:
а) оскільки Ленін не правильний, то і шлях його такий самий, і тому, правильно зробили, коли перейменували с. Шлях Ілліча на с. Яблунівка;
б) оскільки на с. Яблунівка тепер ніхто не дивиться, то логічно було б на місці пам’ятника Леніну спорудити пам’ятник яблуку.
Ура, товариші!!!

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...
Дописати коментар
Докладніше

Про науковців

Я вже говорив, що науковці - то дуже розумні люди? Та ви й самі здогадуєтесь. Так влаштуватися в житті дано не кожному. З науковцями в цьому плані  можуть посперечатись лише попи: чи переконаний у тому що робиш – то таке, головне – на посаді і при окладі. Що ще ріднить науковців з попами, то те, що перші теж починають з віри. От, повірив у якусь фігню, і давай її досліджувати! Провів досліди, обчислення, бах – а ніхріна! Не воно! Вся віра й пропала. Але, не страшно, роботу можна продовжувати. Раптом щось синтезуємо, чи навпаки – розкладемо. А буває бах – і співпало, віра підтвердилась практикою! Проте, це дуже рідко і за таке, як правило, в Стокгольмському концерт-холі 10 грудня кожного року король Швеції премію вручає. Але ж, скільки тих премій і скільки науковців? На всіх, звісно, не вистачить. А дома жінка, діти і це добре, як теща живе окремо… Є ще одна категорія розумних людей – ворожки, цілителі, народні синоптики, астрологи. Цих з повною відповідальністю можна віднести до ге...
Дописати коментар
Докладніше

Дипломат

Закінчувались 80-ті. Билась у передсмертних конвульсіях перша у світі країна робітників і селян. Експеримент по побудові комунізму в одній, окремо взятій країні, добігав кінця. Шкода лише, що не «кашоварам» довелося «розсьорбувати кашу», заварену ними в далекому 17-му. Припиняли роботу промислові гіганти, заводи, фабрики, колгоспи і радгоспи, продукція яких, крім партії і уряду, була нікому не потрібна. На їх місце почали приходити кооперативи, приватні і спільні підприємства, акціонерні товариства, які утворювались і розмножувались, як кролики. Підприємливих людей у країні виявилось не так уже й мало. Головною галуззю ставала торгівля. Були, звісно, й такі, хто не хотів занадто заморочуватись. Їм потрібно було усе й відразу. *   *   * Сашко повертався з бібліотеки пізно ввечері – готувався до семінару з будматеріалів. Дорога до гуртожитку пролягала через парк. Поодинокі, дивом уцілілі ліхтарі місцями освітлювали центральну алею. В голові, завантажена за вечір інфо...
Дописати коментар
Докладніше