Sashkon

Коли навчався у Києві у 1970-х, майже ніколи не купував білети на електричку - їздив "зайцем". Доводилося від ревізії і перебігати з вагону у вагон, і вигадувати різні жалосливі історії. Інколи ловили і записували прізвище, адресу. Звісно, ніколи не говорив правду, а адресу, після назви якогось з населених пунктів біля яких їздить електричка, упевнено говорив: "вулиця Леніна". У якому тоді, навіть малолюдному селі, не було вулиці Леніна? Якби сталося диво, і сьогодні мені знову було 20, якби мене спіймала ревізія, на питання про адресу проживання з упевненістю б брехав: "вулиця Центральна".  

На третьому році подружнього життя Вовка загуляв. Коли Людмила здогадалася, то спершу думала: минеться, з ким не буває. Але справа дійшла до розлучення. Отримавши штамп у паспорті, Вовка дав колишній дружині лише день, щоб вона зібрала речі й виїхала з квартири. Зібравши валізи, Людмила влаштувала собі прощальний обід із креветками, ікрою та шампанським. Коли пляшка спорожніла наполовину, виникла ідея помсти: вона взяла кілька напівз’їдених хвостиків креветок і повсовувала їх у трубки карнизів для штор... Вовка зі своєю новою подругою були просто щасливі. Протягом перших кількох днів. Але незабаром уся квартира почала пахнути чимось огидним. Вони перепробували все можливе, витратили купу грошей, щоб позбутися запаху, але нічого не спрацювало. Тоді Вовка вирішив продати цю смердючу квартиру й переїхати до іншої. Минув місяць, але покупця він так і не знайшов — усіх відлякував їдкий сморід, як би вони не маскували його освіжувачами та дезодорантами. Вовці довелося взяти кругленьку с...

- Олександре, а ходімо нажремося горілки? - запропонувала Валентина. Такої пропозиції від вчительки англійської мови Олександр не очікував, тому перепитав? - У якому сенсі? - У буквальному, - пояснила Валентина, - знайдемо якесь кафе, візьмемо крижаної горілки, простої закусі та потихеньку нап'ємося. - Судячи з обличчя, ви не цураєтеся таких розваг, - після паузи додала вона. - Яка ви незвичайна жінка, Валентино! - захоплено відповів Олександр. - Звичайна, Олександре, -  похитала головою Валентина, - мені теж хочеться слухати про чарівний блиск моїх очей, сліпучу посмішку, про те, як я забрала назавжди ваш спокій. Але я розумію, що це все, середньостатистичний чоловік може сказати лише після трьохсот - чотирьохсот грамів міцного алкоголю. А я, після трьохсот - чотирьохсот грамів горілки, що зветься - в хлам.   Тому весь цей романти́к, безумовно, в мене потрапляє, але не запам'ятовується. У цьому, Олександре, між іншим, чортів дуалізм та трагедія існуван...