- Олександре, а ходімо нажремося горілки? - запропонувала Валентина. Такої пропозиції від вчительки англійської мови Олександр не очікував, тому перепитав? - У якому сенсі? - У буквальному, - пояснила Валентина, - знайдемо якесь кафе, візьмемо крижаної горілки, простої закусі та потихеньку нап'ємося. - Судячи з обличчя, ви не цураєтеся таких розваг, - після паузи додала вона. - Яка ви незвичайна жінка, Валентино! - захоплено відповів Олександр. - Звичайна, Олександре, - похитала головою Валентина, - мені теж хочеться слухати про чарівний блиск моїх очей, сліпучу посмішку, про те, як я забрала назавжди ваш спокій. Але я розумію, що це все, середньостатистичний чоловік може сказати лише після трьохсот - чотирьохсот грамів міцного алкоголю. А я, після трьохсот - чотирьохсот грамів горілки, що зветься - в хлам. Тому весь цей романти́к, безумовно, в мене потрапляє, але не запам'ятовується. У цьому, Олександре, між іншим, чортів дуалізм та трагедія існуван...