Не спить Грицько. Уже друга година ночі, а він ворочається з боку на бік, і сон його не бере. Поряд хтозна який сон бачить Пріська. Сопе та зрідка здригається уві сні. А Грицьку не спиться – думки не дають йому спокою. «Ну, от лежить Пріська, - сам собі думає Грицько, - баба, так, нічого собі. Є на що подивитися, є й за що взятися - а не тягне, хоч ти лусни! От, якби замість Пріськи та лежала тут, прямо зараз, кума, або Наталка, ну, в крайньому разі, Лариска… Тут би було таке – свині б у сараї попросинались! А з іншого боку, якби оце, як з Пріською, прожив би двадцять років з кумою, чи з Наталкою чи з Ларискою, тягнуло б до них? Як перевіриш? От, якби, прямо ось тут, замість Пріськи, та лежала молодиця з головою, як у куми, з грудьми, як у Наталки, з задом, як у Лариски, ноги можна б залишити Прісьчині… О! Тоді б я дав…». Уявивши поряд з собою таку красуню, у Грицька з’явилося бажання. Він обійняв Пріську, притулившись до неї. А та, спросоння: - Що? Що таке?