Перейти до основного вмісту

Пріська і Грицько



Дзвонить телефон. Пріська бере слухавку:
- Альо.
- Прісько, це я, Параска.
-Чого тобі?
- Включай бігом тєлєвізор, там твого Грицька показують.
Пріська вмикає телевізор. Дійсно, на екрані кореспондент тиче Грицьку до рота мікрофон. На задньому плані пасеться корова.
Кореспондент: То ви маєте корову і, мабуть, не одну?
Грицько: Ага.
Кореспондент: І вам місцева влада не дозволяє їх випасати на цьому лугу?
Грицько: Ага.
Кореспондент: Тому, ви написали колективну скаргу, адже виробництво молока є важливою державною справою?
Грицько: Ага.
У сінях затарабоніло пусте відро. До хати входить Грицько. У Пріськи очі робляться квадратними. Вона христиться:
- Грицько, це ти?
- А хто ж?
- Дак, тебе ж тєлєвізор на лугу показує!
- Тю, дурна. То ж запісь.
- А-а-а, запісь. А я думала, то ти. І Параска каже - Грицько, а воно - запісь. Ну, людина зовсім без понятія.
Пріська на хвильку задумується:
- Та й корови у нас нема…
*  *  *

Грицько лежить на дивані, дивиться телевізор. До кімнати входить Пріська. На ній сіра куфайка і зелена спідниця.
- Грицько, як тобі? – задирає спідницю вище колін, відкриваючи всю картину. На ній супер модні чобітки на височенних тонких підборах з ланцюжками, заклепками, до половини застібнуті на товстих литках.
Грицько падає з дивану. За хвилину, прийшовши до тями питає:
- Шо це?
- Сапожкі купила. Правда красіві?
- Які красіві!? Вони ж на тебе не налазять!
- Ну і шо, я з дівчатами вже договорилась, вони отут вставку ушиють, буде то шо нада.
- А каблукі? Ти ж на них упадеш і вони у землю вгрузатимуть.
- Да, ну ти мені їх трошки одпиляй, і набий залізячки, як ото у тракторі я бачила.
Грицько хапається за голову:
- А цепочкі з закльопками куди? Ти ж уже не дівка!
- Так, їх можна знять.
- Прісько, якшо вшить, отпилять і знять, це ж будуть зовсім другі сапожкі. Нашо ж ти їх купляла?
- А! Шо ти понімаєш у женській моді. Того, шо по-на-ра-ви-лись!

*  *  *
Грицько прийшов на обід. Пріська накриває на стіл.
- Шо нового на роботі, - питає.
- У Петра колесо одпало.
- Ну і слава Богу. А то із колесом якось не удобно.
- Да не у Петра, а у Петрового трактора. А у тебе шо нового?
- Пошли сьогодні з Параскою у магазін. Вона й каже, ой, таке добре пірожне, ось возьми. Я здуру взяла аж десять штук. Пришла додому, попробувала – таке гідке, таке гідке, шо гідшого скільки живу не їла. Чи Параска не понімає, чи мо спеціально.
Петро закінчує обідати.
- Ану ж дай попробувать того пірожного.
- Дак нема.
- А де?
- Зїла.   
*  *  *
Грицько сидить біля комп’ютера і тицяє одним пальцем у клавіатуру. Пріська дивиться за цими діями:
- Шо ти ото клацаєш весь вечор?
- Шукаю запчасті до трактора.
- Тю! Чи ти не здурів? Яка ж запчасть улізе в отой ящик?
- Це ти «тю». Я шукаю не у комп’ютері, а у Інтернеті.
- І шо, у тому Інтернеті є запчасті?
- Тут все шо хоч є. Можна все побачить, все узнать.
Пріська якийсь час переварює отриману інформацію.
- Ану подивись, яке падло на тій неділі у нас із двору украло сенійку?   


*  *  *
Грицько заходить до хати:
- Прісько, налий чарку, шось у животі крутить.
- Ще б не крутило. П’єш шо попало.
- Шо ж це я пю?
- Так я ж казала, шо то рідке мило, а ти – «кисіль-кисіль».

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...

Про науковців

Я вже говорив, що науковці - то дуже розумні люди? Та ви й самі здогадуєтесь. Так влаштуватися в житті дано не кожному. З науковцями в цьому плані  можуть посперечатись лише попи: чи переконаний у тому що робиш – то таке, головне – на посаді і при окладі. Що ще ріднить науковців з попами, то те, що перші теж починають з віри. От, повірив у якусь фігню, і давай її досліджувати! Провів досліди, обчислення, бах – а ніхріна! Не воно! Вся віра й пропала. Але, не страшно, роботу можна продовжувати. Раптом щось синтезуємо, чи навпаки – розкладемо. А буває бах – і співпало, віра підтвердилась практикою! Проте, це дуже рідко і за таке, як правило, в Стокгольмському концерт-холі 10 грудня кожного року король Швеції премію вручає. Але ж, скільки тих премій і скільки науковців? На всіх, звісно, не вистачить. А дома жінка, діти і це добре, як теща живе окремо… Є ще одна категорія розумних людей – ворожки, цілителі, народні синоптики, астрологи. Цих з повною відповідальністю можна віднести до ге...

Дипломат

Закінчувались 80-ті. Билась у передсмертних конвульсіях перша у світі країна робітників і селян. Експеримент по побудові комунізму в одній, окремо взятій країні, добігав кінця. Шкода лише, що не «кашоварам» довелося «розсьорбувати кашу», заварену ними в далекому 17-му. Припиняли роботу промислові гіганти, заводи, фабрики, колгоспи і радгоспи, продукція яких, крім партії і уряду, була нікому не потрібна. На їх місце почали приходити кооперативи, приватні і спільні підприємства, акціонерні товариства, які утворювались і розмножувались, як кролики. Підприємливих людей у країні виявилось не так уже й мало. Головною галуззю ставала торгівля. Були, звісно, й такі, хто не хотів занадто заморочуватись. Їм потрібно було усе й відразу. *   *   * Сашко повертався з бібліотеки пізно ввечері – готувався до семінару з будматеріалів. Дорога до гуртожитку пролягала через парк. Поодинокі, дивом уцілілі ліхтарі місцями освітлювали центральну алею. В голові, завантажена за вечір інфо...