Перейти до основного вмісту

Трамп



Зателефонував приятель. Хвилюється - мати не відповідає на дзвінки. Їй уже за 80, забирає її до себе в Київ, та бабуся відмовляється. А мені тут не далеко – хвилин 10.
Заходжу, сидить баба на дивані, навколо розкидані старі фото, пожовклі вирізки з газет…
- Що це ви робите, тьотю!
- Шукаю хвотограхвію.
- Яку?
- Да ти понімаєш, по тєлєвізору останнє времня показують дядька. А я дивлюсь - морда мені його знакома. Я то не дочуваю, шо то за дядько, пока дойду до тєлєвізора, пока добавлю громкость, а його вже й нема. Ага, а я оце спомнила, шо хвотогрхвія його у мене була…
- Дзвонив Толік, хвилюється, як ви?
- Да все нормально, увечері позвоню. О! Нашла!
Покрутила старе фото, оглянувши його і в окулярах і без, протягнула мені:
- Бач, точно. Це Вася. Точно такого і по тєлєвізору показують! Та тільки Вася ж давно вже помер, царство йому небесне. А по тєлєвізору точно його родича показують. Видно великий начальник.
Поглянувши на фото, я відразу зрозумів, про кого мова. Але ж який зв'язок?
- Хто ж цей Вася, тьотю?
- Вася залицявся до моєї баби Явдохи, а як по якому, то хвамілія Васіна Страмник. Це пошло од його діда. Дід був нормальний, тільки як вип’є, бігає по селу і дівчатам, спаси Господи, свою цюцюрку показує. Його і прозвали Страмником. І дітей його тоже називали Страмниками. А їх було, слава Богу, штук восім чи дев’ять. Звали їх так люди по-уличному, а коли почали записувать хвамілії у церкві, Васін батько заколов кабана та й поніс стегно дяку, шоб помінять хвамілію. Ну, дяк йому й каже, шо за стегно може помінять тільки одну букву, ну ото й записав його Трамник, без С на початку. А всі остальниї так Страмниками і остались.
Ага, дак ото ж Вася Трамник залицявся до моєї баби Явдохи, а баба Явдоха йому отказала, і Вася собрав манатки та й поїхав у Америку. Там уже його записали як Трам, Вася Трам. Устроївся, казали, харашо, розбагатів, і оце прислав бабі моїй хвотограхвію.
- Он, дивись, знов цей дядько. – показала пальцем у телевізор, - копія Васі!
- Тьотю, так то ж Трамп! Президент США.
- Дак знаєш, шо я тобі скажу, оцей Трам шо в тєлєвізорі – Васін онук! Все ж сходиться! І на Васю – як дві каплі.
Може й правда, думав я зворотнім шляхом, предки нинішнього президента США з наших країв? Чого тільки в світі не буває.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...
Дописати коментар
Докладніше

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...
Дописати коментар
Докладніше

Фарширована риба (не рецепт приготування)

Не знаю, що там воно вийде з НУШ (нова українська школа), а з СУШ (стара українська школа) повиходило невідомо що. НУШ говорить, що з СУШ виходить фарширована риба:   «Сьогодні у нас дві проблеми в навчанні. Перша – це перевантаженість предметами. Однозначно такого обсягу не може бути. І друга проблема – те, що ми даємо суто навчальний матеріал. Випускник нашої української школи не вміє застосувати набуті знання в житті. Він, як фарширована риба, розумієте? Нібито і риба, але не плаває». І дійсно - не плаває. Переконуєшся в цьому, коли знаходишся у соціально-мережному середовищі. Так і хочеться спитати «Чому вас у школі вчили?» А, так, знаю - Теорема Піфагора, Закон Бойля — Маріотта, клімат Венесуели… З останнім, воно зрозуміло – пережитки минулого.  У совку за «залізною завісою» Венесуелу можна було побачити лише у «Клубі кіноподорожей». Сьогодні, ж кому цікава Венесуела, може поїхати та наочно переконатися, який там клімат, а кому Венесуела, як кажуть, і нахрін не потрі...
Дописати коментар
Докладніше