Перейти до основного вмісту

Трамп



Зателефонував приятель. Хвилюється - мати не відповідає на дзвінки. Їй уже за 80, забирає її до себе в Київ, та бабуся відмовляється. А мені тут не далеко – хвилин 10.
Заходжу, сидить баба на дивані, навколо розкидані старі фото, пожовклі вирізки з газет…
- Що це ви робите, тьотю!
- Шукаю хвотограхвію.
- Яку?
- Да ти понімаєш, по тєлєвізору останнє времня показують дядька. А я дивлюсь - морда мені його знакома. Я то не дочуваю, шо то за дядько, пока дойду до тєлєвізора, пока добавлю громкость, а його вже й нема. Ага, а я оце спомнила, шо хвотогрхвія його у мене була…
- Дзвонив Толік, хвилюється, як ви?
- Да все нормально, увечері позвоню. О! Нашла!
Покрутила старе фото, оглянувши його і в окулярах і без, протягнула мені:
- Бач, точно. Це Вася. Точно такого і по тєлєвізору показують! Та тільки Вася ж давно вже помер, царство йому небесне. А по тєлєвізору точно його родича показують. Видно великий начальник.
Поглянувши на фото, я відразу зрозумів, про кого мова. Але ж який зв'язок?
- Хто ж цей Вася, тьотю?
- Вася залицявся до моєї баби Явдохи, а як по якому, то хвамілія Васіна Страмник. Це пошло од його діда. Дід був нормальний, тільки як вип’є, бігає по селу і дівчатам, спаси Господи, свою цюцюрку показує. Його і прозвали Страмником. І дітей його тоже називали Страмниками. А їх було, слава Богу, штук восім чи дев’ять. Звали їх так люди по-уличному, а коли почали записувать хвамілії у церкві, Васін батько заколов кабана та й поніс стегно дяку, шоб помінять хвамілію. Ну, дяк йому й каже, шо за стегно може помінять тільки одну букву, ну ото й записав його Трамник, без С на початку. А всі остальниї так Страмниками і остались.
Ага, дак ото ж Вася Трамник залицявся до моєї баби Явдохи, а баба Явдоха йому отказала, і Вася собрав манатки та й поїхав у Америку. Там уже його записали як Трам, Вася Трам. Устроївся, казали, харашо, розбагатів, і оце прислав бабі моїй хвотограхвію.
- Он, дивись, знов цей дядько. – показала пальцем у телевізор, - копія Васі!
- Тьотю, так то ж Трамп! Президент США.
- Дак знаєш, шо я тобі скажу, оцей Трам шо в тєлєвізорі – Васін онук! Все ж сходиться! І на Васю – як дві каплі.
Може й правда, думав я зворотнім шляхом, предки нинішнього президента США з наших країв? Чого тільки в світі не буває.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...
Дописати коментар
Докладніше

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...
Дописати коментар
Докладніше

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...
Дописати коментар
Докладніше