Перейти до основного вмісту

П'єса «Риторична Носівщина»




Всі імена та персонажі п'єси вигадані, будь-який збіг із реальними особами, подіями або місцевостями є цілком випадковим.

Дійові особи:
Наталка – баба;
Ольга – баба;
Андрій – дід.

Дія перша.
Лавка біля під’їзду п’ятиповерхівки. На ній сидять баби.
Ольга. Да, раньше порядок був. Оце скікі ми тут? Почті час сидимо, а оту бумажку хтось як кинув, до сіх пор лежить.
Наталка. Того шо нечого зараз не бояться. Якби це раньше, да за таке його б розстріляли, і вдруге він бумажку б не кінув де попало, а одніс би куди положено.
Ольга. От іменно. Раньше все в нас було, і ковбаса і сітро своє, зараз нема нічого. Сахарний завод сам Ленін приїжджав откривать...
Наталка (перебиваючи). А хіба не Сталін?
Ольга. Нє, Ленін точно помню. Іще сказав: «Щоб не злипалось».
Наталка. А-а-а, точно, то Сталін откривав кирпичний завод. Так і сказав: «Тепер у вас все є, значить плодітєся і размножайтєся!».
Ольга (здивовано). Хіба це Сталін, не Ніцше?
Наталка. Шо, Ніцше приїжджав у Носовку откривать кирпичний завод?
Ольга (задумується). Н-у-у може й Ніцше, я тоді ще малою була.
Наталка. Да ні, то Сталін був, іще в конці сказав: «Хай живе КПСС на Чорнобильській АЕС!».
Ольга. Ти шо, здуріла, де ми а де Чорнобиль?
Наталка. А ти їм віриш? Так я тобі точно скажу, Чорнобильска АЕС находиться у Носовці на Вербові!
Ольга. Да ти шо?
Наталка. Точно! Дурить нас влада.
Ольга. А-а-а. може буть. А я думає шо це в мене сустави скриплять. Я ось тобі почитаю шо по цьому поводу пише Ліна Костенко. (Дістає з сумки «Записки українського самашедшого», починає читати) «І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитись так само… Нашого цвіту по всіх борделях світу… Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів…»
(Під монотонне буботіння Ольги Наталка починає дрімати).

Дія друга.
Ті ж і Андрій
Андрій (виходячи з дому). Привєт, дівчата!
Наталка (прокидаючись). Здоров. Як це тебе?
Андрій (роздратовано). Андрій! Я не местний, но всі ваші проблєми знаю. У вас треба построїть завод по проізводству зонтіков, одремонтіровать всі дороги і арестовать ваших депутатів!
Ольга. А откуда ти все про нас знаєш, якщо не местний?
Андрій. Потому, шо я із Кієва, і у вас часто буваю.
Наталка. Андрій, чи як тебе, хочеш, ми вгадаємо, скільки тобі год?
Андрій. Ну, вгадайте.
Ольга (жваво). Тоді, знімай штани!
Андрій. Да ви шо?
Ольга. Скідай, зразу одгадаєм.
Андрій (озираючись на всі боки). Ну, скільки? (Спускає штани, демонструючи бабам своє «хазяйство»).
Наталка, Ольга (в один голос). Тобі - сімдесят вісім!
Андрій (здивовано). Як ви узнали?
Наталка, Ольга (в один голос). Так ти нам сам вчора сказав!

Завіса.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис

Приборкання людини

Хтось має сумнів, що людина - дитя природи? Питання риторичне. Природа створила людину, у ній людина жила, еволюціонувала, поки їй не набрид природний бардак, і вона вирішила створити свій. Не так щоб ні з того, ні з сього, просто всі передумови для цього настали. І тут почалося. Адже, як не крути, нові порядки давалися не легко по дуже простій причині - перефразувавши стару істину: можна вивести людину з природи, а природу з людини - ніколи. Яку задачу ставила природа перед людиною? Та, точно таку, як і перед кожною живою істотою - розмножатися. І все! А що ж хотіла людина сама від себе і свого оточення, покинувши "батьківську хату"? Не будемо заглиблюватися у сиву давнину, все одно про неї нам нічого не відомо. Одне можна сказати точно - людина намагалася створити для себе комфортне середовище. Процес досягнення цієї мети втілився у Декалозі - десятьох заповідях Божих. Відчуваєте різницю - у природи була лише одна заповідь, а у суспільства - десять! Маючи згадані заповіді,

Шуба в рибі

Як тільки не називають популярну нині страву: «Оселедець в шубі», «Оселедець під шубою»; або, без конкретики - «Риба в шубі», «Риба під шубою»; або просто - «Шуба».  Пам'ятаю, на початку її популярності у наших краях, на якомусь застіллі, зачерпнув ложкою з тарілки незвичну страву - впіймалась лише «шуба», а сама риба залишилася на дні, яку слідом підхопив сусід по столу. В підсумку задовольнилися: один - шубою, інший - рибою, так і не оцінивши старання господині. Саме тоді подумалось: на біса всі складові викладати шарами, адже зайшовши в організм, вони там все одно перемішаються? А скільки часу витрачається на таке шарування? Чи не простіше всі інгредієнти перемішати, як у звичайному салаті? Втрачається естетичний вигляд? Ну і що, вам на страву дивитися чи їсти її? Скажете: гарну на вигляд страву і їсти приємно? А я вам відповім -  якщо страва смачна їстимуть незалежно від її вигляду.  Візьмемо для прикладу «Олів'є». Ніхто ж не викладає його шарами - «Ковбасою під шубою». Нав