Полігеніальність

Щас напишу есе. А шо, всі пишуть і я спробую. А назву я це есе Полігенальність. Не в полі геніальність, а полі-, тобто – багато, приблизно, як поліетилену в навколишньому середовищі. Отже, поїхали.

Полігеніальність.

(есе)

Ще років 40 тому, у світі було дві людини, які знали все. Це Ванга з Болгарії, і якийсь старий дід з Тібету.

Останнім часом, з появою соціальних мереж, починаєш розуміти, що геніїв значно більше, ними просто кишить Всесвітнє павутиння.

Для того, щоб вникнути в справу, зробити якісь висновки та дії, пересічній людині потрібно багато років вчитися, отримати неабияку практику, засвоїти значний потік інформації, і тільки після цього зробити відповідну роботу, при чому так зробити, щоб, як казала моя баба: «люди не сміялись», а, як говорять чисельні Кодекси: «відповідало букві закону».

Генії не такі! Не володіючи ні інформацією, ні необхідною освітньою підготовкою, не вивчивши суті проблеми, у генія відразу готова відповідь. При чому, на всі питання одночасно, починаючи від ями на дорозі і закінчуючи зовнішньою політикою Північної Кореї. Як це у них виходить – нікому не відомо. Одним словом – Генії, з великої літери «Г».

На цьому, есі кінець, а хто читав – молодець.