Перейти до основного вмісту

Чому в Носівці нема метро


У 1961 році делегація з Носівки поїхала в Київ на відкриття першої черги метро. Всім сподобався цей вид транспорту, тож вирішили будувати метро і в Носівці. 
Одностайно було прийняте рішення, що прокладати метро слід від центру до вокзалу. Довго міркували, де ж розмістити станції. Оскільки починати будівництво вирішили з центру, то зведення першої станції запланували між хрещиком і лікарнею. А на вокзалі - там де вилізуть.
По весні найняли дядьків з лопатами, та й почали. Копали довго - все літо. Уже майже дійшли до вул. Вокзальної. Аж тут осінь, пішли дощі… Чи то не глибоко копали, чи ґрунти у нас не такі, як у Києві, але метро затопило водою і перекриття обвалилося. 
Ось чому у Носівці нема метро. Зате з тих пір у Носівці є ставок!


Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...
Дописати коментар
Докладніше

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...
Дописати коментар
Докладніше

Фарширована риба (не рецепт приготування)

Не знаю, що там воно вийде з НУШ (нова українська школа), а з СУШ (стара українська школа) повиходило невідомо що. НУШ говорить, що з СУШ виходить фарширована риба:   «Сьогодні у нас дві проблеми в навчанні. Перша – це перевантаженість предметами. Однозначно такого обсягу не може бути. І друга проблема – те, що ми даємо суто навчальний матеріал. Випускник нашої української школи не вміє застосувати набуті знання в житті. Він, як фарширована риба, розумієте? Нібито і риба, але не плаває». І дійсно - не плаває. Переконуєшся в цьому, коли знаходишся у соціально-мережному середовищі. Так і хочеться спитати «Чому вас у школі вчили?» А, так, знаю - Теорема Піфагора, Закон Бойля — Маріотта, клімат Венесуели… З останнім, воно зрозуміло – пережитки минулого.  У совку за «залізною завісою» Венесуелу можна було побачити лише у «Клубі кіноподорожей». Сьогодні, ж кому цікава Венесуела, може поїхати та наочно переконатися, який там клімат, а кому Венесуела, як кажуть, і нахрін не потрі...
Дописати коментар
Докладніше