Перейти до основного вмісту

Фарширована риба (не рецепт приготування)

Не знаю, що там воно вийде з НУШ (нова українська школа), а з СУШ (стара українська школа) повиходило невідомо що. НУШ говорить, що з СУШ виходить фарширована риба:  

«Сьогодні у нас дві проблеми в навчанні. Перша – це перевантаженість предметами. Однозначно такого обсягу не може бути. І друга проблема – те, що ми даємо суто навчальний матеріал. Випускник нашої української школи не вміє застосувати набуті знання в житті. Він, як фарширована риба, розумієте? Нібито і риба, але не плаває».

І дійсно - не плаває. Переконуєшся в цьому, коли знаходишся у соціально-мережному середовищі. Так і хочеться спитати «Чому вас у школі вчили?» А, так, знаю - Теорема Піфагора, Закон Бойля — Маріотта, клімат Венесуели…

З останнім, воно зрозуміло – пережитки минулого.  У совку за «залізною завісою» Венесуелу можна було побачити лише у «Клубі кіноподорожей». Сьогодні, ж кому цікава Венесуела, може поїхати та наочно переконатися, який там клімат, а кому Венесуела, як кажуть, і нахрін не потрібна, то на біса нею з малечку забивати голову, тобто «фарширувати рибу» різним непотребом?  

Зазвичай, вчителі ображаються, коли пишеш про школу. Зовсім даремно, до речі.  Вважаю переважну більшість з них професіоналами педагогічної справи, які добросовісно виконують свої нелегкі обов’язки, як на ниві СУШ, так і на оновленій ниві НУШ. Так, це вони «фарширують рибу», але ж замовляють «рибу» інші. Це добре, що є НУШ, краще пізно, ніж ніколи. Проте, всі ми з вами, як не крути, вийшли з СУШ, тобто, ми і є ті самі «не плаваючі» і «фаршировані». 

Звичайно, і Бойль з Маріоттом і Гей з Люссаком і Венесуела з Каракасом комусь та потрібні. Ну, там, 2-3 з тисячі. А решті вони на біса? На біса ми зубрили в школі число Авогадро? Хотів би я поглянути в очі тому, кому стало у пригоді значення цього числа – 6,02214076×10^23 моль^−1?

Натомість про те, з чим стикаємось кожен день, ми, «риби», поняття не маємо. І що саме цікаве, чим менше вміє плавати «риба», тим вона більш агресивніша. З шкільного «фаршу» в ній, вже нічого не залишилось, шукати потрібний, її не навчили, тому, звісно, ті, хто за життя якимось чином зумів нахвататися потрібного «фаршу», для неї - дУрні і ідіоти. 

Я дуже далекий від думки, що НУШ - панацея від всіх бід, але, щось же треба було робити, бо «фаршированих» невідомо чим «риб», які не вміють «плавати», розвелося вже занадто.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...