Перейти до основного вмісту

Не брудни криниці, бо схочеш водиці



П’єса
Дійові особи:
Степан Сидорович – пенсіонер;
Уляна Гаврилівна – пенсіонерка;
Максим – учень 4-Б класу ЗОШ І-ІІІ ст. №1 (перейшов до 5-Б класу);
Юлія – учениця 8-А класу НВК "ЗНЗ-ДНЗ" І-ІІІ ст. №3 (перейшла до 9-А класу);
Олена, Тетяна – медичні сестри;
Едуард Костянтинович – лікар (в п’єсі участі не приймає);
Жаби – безхвості земноводні тварини.
Дія перша.
Літо. В саду за столом під яблунею в одній майці сидить Степан Сидорович і читає газету. Входить Максим. На плечі він несе вудку.
Максим. Здоров, діду.
Степан Сидорович. Здоров. Що сьогодні впіймав?
Максим. (з гордістю) Сьогодні мені щастить. Брав лише крупну, мілку відпускав.
З цими словами Максим виймає з кишені баночку з-під майонезу, в якій плаває кілька рибок.
Степан Сидорович. Максиме, ні, це не риба (відкладає газету). От, пам’ятаю, коли я був таким, як ти, в нашій річці водилися щуки по 10 кіло, соми, в’юни. А карасі такі, що на сковороду не влазили.
Максим. Вибач, діду, але в тебе, мабуть, дах поїхав. Звідки в нашій річці візьметься така риба?
Дія друга.
Уляна Гаврилівна в протигазі і з бачком за плечима. Вона труїть жуків. Входить Юлія.  
Юлія. Бабусю, я поїхала.
Уляна Гаврилівна. Хрю-хрю. (усвідомивши безперспективність спілкування у протигазі, знімає його) Куди?
Юлія. На Остер, купатись.
Уляна Гаврилівна. Тю, чого так далеко? А в центр, на ставок?
Юлія. Бабусю, не ображайтесь, але ви мабуть з’їхали з глузду, Хіба там можна купатись?
Уляна Гаврилівна. (мрійливо) А, от, я, коли дівкою була…
Дія третя.
Психіатричне відділення райлікарні. За столом Олена вираховує середню температуру по відділенню. Заходить Тетяна.
Тетяна. Уявляєш, щойно привезли двох пацієнтів. Один стверджує, що у нас у річці риба водилась, а інша, говорить, що колись у центрі  в ставку люди купались!
Олена. Дуже цікаво. А що говорить Едуард Костянтинович?
Тетяна. Говорить, що це явний прояв «ідіотіус натураліс».
Олена. Точно. Так і запишемо. (Пише).
Дія четверта
Болото, поросле очеретом. Розсовуючи ряску з брудної води вилазить десятків зо два жаб.
Найбільша зелена жаба. (Заспівує на мотив пісні «Раскинулось море широко»):
Дуже чудове болото, і не одне, навіть два.
Всі жаби хором.
Створено жаб’ячу ферму, в самому центрі, ква-ква.

Завіса.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...
Дописати коментар
Докладніше

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...
Дописати коментар
Докладніше

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...
Дописати коментар
Докладніше