Цибулячий бізнес

У нашому селі найкраща цибуля росла у баби і діда Сидоренків. Ніхто не знав чому. Брали і їхнє насіння і їхню саджанку, але така як у них ні в кого не виростала. Цибуля у Сидоренків була велика – одна в одну, соковита, надміру гостра, годилась і для салатів, і для смаження і для консервації.

У селі всі до цього звикли. Звичайно, саджали свою, а коли закінчувалась, чи в кого якесь застілля – купували у Сидоренків. Пам’ятаю, з самого дитинства, ходив по цибулю з матір’ю, коли підріс – мати посилала вже самого. Ціна трималася на одному рівні – 50 копійок вінок. Приходиш, бувало, віддаси бабі гроші, а вона тобі на шию вішає заплетений лепехою вінок з духмяною цибулею, йдеш по селу з почуттям виконаної роботи, лише лушпиння шию лоскоче.

Життя, така штука, що має властивість закінчуватись. От і закінчилось воно і у діда Сидоренка. Баба розпродала коней, якими дід орав городи чи не половині села, різний дідів реманент, але цибулячий бізнес не кинула. І сама греблася у городі і людей наймала, адже урожай чекати не буде.

Восени, як завжди, перед батьковим днем народження, мати дала мені 50 копійок, і послала до Сидоренчихи по цибулю.

- Ой, синок, ні, - сказала баба, дивлячись на 50 копійок на моїй долоні, - мені ж тепер треба людей наймати. Вінок уже руб коштує.

* * *

Через кілька років на лекції з економіки, коли викладач повідомив, що всі витрати виробника оплачує кінцевий споживач, я, звісно, з цим цілком погодився, згадуючи діда і бабу Сидоренків з їхньою цибулею.

* * *

Ця історія згадалася, коли малокомпетентні «революціонери» будують прожекти з реорганізації газового господарства, пропонуючи повісити на «олігархів» оплату за оренду землі, за оренду газопроводів і т.д. і т.п.

Як думаєте, хто в кінці-кінців буде оплачувати цю оренду, якщо, не дай Бог, мрії «революціонерів» здійсняться?