Службовий роман

Тихенько прикривши за собою двері, Тарас Григорович Петренко вийшов з кабінету начальника, показав дверям дулю і з червоною папкою під рукою попрямував до свого відділу.

- Ну, що? – спитав Владік.

- Не пройшов.

- Як! Ми ж стільки всього зробили, все перевірили! Що ж там не так?

- Владік, це завжди таке, – заспокоїла Степанівна, - що ж це за начальник, який у річному звіті нічого не знайде? Ще подумають, що він некомпетентний.

Підморгнувши Петренку, Степанівна ввімкнула чайник.

- Влад, переший звіт у синю папку, і дивись, там шеф почеркав кілька аркушів, то заміни їх.

- А що треба виправляти?

- Для чого? Я ж тобі вже говорив, що є дві категорії інформації: яку можна перевірити і яку, при всьому бажанні - ні. Так от, наш звіт складається з такої інформації, яку перевірити неможливо. Вірніше – нереально. Навіть, якщо наш шеф щось би кумекав у всій цій маячні, яку ми склали, він же ніяким чином не буде пам’ятати завтра те, що почеркав сьогодні.

Кабінет заповнив аромат кави. Владік заглибився в пошук почерканих начальником сторінок, Степанівна слухала когось по телефону, зрідка піддакуючи, Петренко заглибився у Фейсбук.

- Чому йому не сподобався процент озеленення? - перервав тишу Владік.

- О, то знаменита цифра, - не відриваючись від монітора почав розповідь Петренко, - вона з'явилась, можна сказати, з моєї ініціативи. Коли я прийшов сюди, у звіті був один показник - гектари. Прикинув – а мій попередник так тут все «поозеленяв», що площа озеленення була майже вдвічі більша за площу району. Давай виясняти, запити направили на місця, підрахували, насправді - менше третини площі. Відзвітував я, а область не приймає, мов ви що там, подуріли. Переробляйте! А я їм - звіти з місць, площу району, коротше, насилу відбився. Після цього область спустила форму з процентами, ясно, що ми ж не одні такі «озеленювачі». До речі, скільки там?

- Тридцять три і сім.

- Ну, постав тридцять два і шість.

- Точно? Звідки це?

- Влад, я ж тобі щойно говорив – піди перевір! Ага, затримаєшся ж сьогодні.

- Ну-у-у, Тарас Григорович…

- Та ненадовго. Посвітиш, поки начальник поїде. Нехай побачить, що працюємо.   

*  *  *

В курильці, зважаючи на присутність у конторі начальника, нікого не було.

- От, ти, Владе, молодий і тому гарячий, - випустив хмару диму Петренко, - це дуже добре в ліжку, але ніяк не в бюрократичному середовищі. Тут за надмірну активність карають. Тут твоя активність нікому не потрібна. Якщо покажеш, що ти розумніший за начальника, спочатку, в кращому випадку, тебе поставлять на місце, а в гіршому – витурять і не пошкодують. А от в області показати себе дуже корисно. Обласне керівництво як міркує? Є у мене в районі Іван Іванович, а у нього Влад – хлопчина з головою. І як тільки Іван Іванович…

Телефонний дзвінок не дав завершити монолог.

- Алло! – навіть не глянувши на екран, роздратовано гаркнув Тарас Григорович.

- Це Іра.

- Хто?

- Іра Павлівна.

І тут до Петренка нарешті дійшло. Він, кулею вилетів з курилки:

- Так, так, я вас уважно слухаю! Тут хтось…

- Сьогодні, з сьомої до дев’ятої.

- Так! Буду!!!

Через хвилювання, навіть не збагнув, що стоїть перед дверима приймальної, з цигаркою в руках і кричить на повний голос.

*  *  *

На новорічному корпоративі, зовсім випадково розговорився з Ірочкою з Економічного, потім потанцювали раз, вдруге. А далі - природа взяла своє. Уже й місце знайшли, проте, Ірочка ні в яку не погоджувалася на антисанітарні умови. Після корпоративу кілька разів пропонував їй різні варіанти, але все якось не складалося. Аж тут така нагода!

Трохи оговтавшись, подзвонив дружині:

- Затримаюсь, річний звіт треба переробити.

- Який ще звіт? Це довго?

- Та, прийдеться, десь, думаю, до дев'ятої попрацювати…

*  *  *

- Влад, тобі пощастило, сьогодні я залишусь.

- Григорович, дзвонила ваша дружина, цікавилась звітом, - повідомила Степанівна.

- А ти що?

- Сказала, так, як є, що треба переробляти. А ще вона спитала, чи правда, що до дев'яти вечора?

- А ти що?

- А що я? Сказала, може й довше…

«Степанівна, розуміє ситуацію з півслова. а взагалі, все складається, якнайкраще, - роздумував Петренко, - посиджу до шостої, по дорозі заїду до магазину, а на сьому буду у Ірочки».

Заради конспірації, за весь день до Економічного відділу навіть не підходив, лише в обід, в буфеті обмінявся поглядами з Ірою і ледь помітно кивнув.

*  *  *

Нарешті контора спорожніла. Хвилин через п'ятнадцять після закінчення робочого часу на своєму Пежо виїхав начальник. І тут дзвінок:

- Тарасе, давайте через пів години.

*  *  *

Додому повертався бадьорим і цілком задоволеним собою. Звернув увагу, що в квартирі не горить світло.

«Ще й восьмої нема, невже заснула? - подумав підходячи до під'їзду, аж тут, у світлі ліхтаря, помітив Пежо начальника - А цей що тут робить?».  

Ще не зв’язуючи ці два факти, відімкнув квартиру. В коридорі ввімкнено світло, на підлозі перед дверима спальні - червоний у білий горох халат дружини і чоловічі штани. На вішалці темно-сіре пальто  начальника. Ритмічне скрипіння ліжка і приглушені жіночі зойки не залишали сумнівів про те, що відбувається у спальні. Кілька секунд обдумував подальші дії. Незрозуміло для чого, щось почав шукати по кишенях, поки не натрапив на невикористаний презерватив. Зовсім забув! Він же збирався позбутися його ще на вулиці. Не довго думаючи, засунув презерватив до внутрішньої кишені пальто начальника. Потім, дістав смартфон, ввімкнув запис відео, зняв всю цю картину, і тихенько прикривши за собою двері, вийшов з квартири, показавши дверям дулю.