Перейти до основного вмісту

Хустинка

Хлопці, у вас ширінька на гудзиках чи на блискавці? Цікавлюся не просто так, для цього є причина, про яку дізнаєтеся згодом.
Зараз на гудзиках майже не шиють, а раніше чоловічі причандали лише за гудзиками і ховалися. Цікаво, за чим ховали чоловіки свої статеві відмінності, коли ще гудзиків не винайшли? Але зараз не про це.
Саме тоді, коли все трималося на гудзиках, приїхав Микола з нічної зміни, вискочив з електрички, стрибком з платформи перелетів залізничну колію, і мерщій до автобуса. Микола, взагалі, вважав себе одним з лідерів, подолання шляху з електрички до автобуса. Цього разу добіг другим, заплатив за проїзд, і сів на вільне місце, заради якого, власне, і був здійснений цей спринтерський забіг.
Щойно втамувавши прискорене дихання, поки заповнювався автобус аутсайдерами забігу, Микола зробив вигляд, що дрімає, щоб помирити у собі егоїстичний природний інстинкт і альтруїстичне піонерське минуле.
У цей час натовп пасажирів, які не так вправно, як Микола долають дистанцію, притиснув до Миколиного сидіння інтелігентну жінку середніх років.
Микола, хоч і був колись піонером, якого вчили поступатися місцем у транспорті жінкам і громадянам похилого віку, зробити таке в обставинах, що склалися, якби і дуже захотів, зробити не міг. Адже в автобусі, який вмістив у себе цих самих громадян втричі більше, ніж передбачали конструктори на автобусному заводі у найоптимістичніших своїх прогнозах, поступитися місцем неможливо, бо знайти шпарину, у яку можна було б проникнути у натовп з сидіння - справа не реальна.
Отже, піонерське минуле і нічна зміна привели до того, що Микола не лише задрімав, а заснув, при чому, не придурюючись, а насправді. Отож, не будемо йому заважати, а звернемо увагу на ту саму інтелігентну жінку, яку, повторюю, натовпом прибило до сидіння, на якому заснув Микола.
Як відомо, інтелігентні жінки не дуже звичні до ароматів, що розповсюджуються у переповнених транспортних засобах. Тож природно, що організм жінки відреагував на ці аромати безумовним захисним рефлексом, тобто чханням. Чхання, як правило, видаляє з носа природний секрет носової порожнини, по-нашому, не по-інтелігентному - соплі.
І ось такий, вибачте, сопляк виплив з носа інтелігентної жінки. Якби жінка була не інтелігентна, змахнула б цей сопляк рукавом, або тернула носом по плечу чувака, який стояв поруч, але наша жінка була інтелігентна, отже звикла власні сопляки витирати власною носовою хустинкою.
Її носова хустинка знаходилася у лівій кишені, але ліва рука, якою можна було дістати хустинку, була зайнята сумкою і надійно затиснена учасниками спільної поїздки на безрозмірному автобусі. Тож діставати хустинку інтелігентна жінка відрядила більш-менш вільну праву руку. Коли мета була досягнута і носова хустинка почала свій маршрут до носа інтелігентної жінки, автобус трусонуло на вибоїні, і той самий чувак, об плече котрого інтелігентна жінка не підтерла свого носа, штовхнув праву руку жінки, через що вона таку жадану хустинку випустила.
Хустинка полетіла вниз, та спустилася парашутом на Миколу, який, як ми вже знаємо, міцно заснув, і прямо у район ширіньки його штанів.
Від поштовху автобуса Микола прокинувся, і побачивши таку картину, зніяковів, трактуючи хустинку інтелігентної жінки, як частину власної сорочки, тож швиденько заштовхав її назад, тобто між гудзиками ширіньки штанів, і сором'язливо відвернувся до вікна.
Це ж якби там була блискавка, то інша справа, а між гудзиками, дійсно, з штанів може просочитися що завгодно.
Інтелігентна жінка не встигла зреагувати на таку наругу над своєю хустинкою, бо автобус доїхав до центру, де натовп виніс її з автобуса.
Подальша доля сопляка з носа інтелігентної жінки нам не відома, а доля Миколи виявилася доволі гіркою.
От, що б ви сказали на місці дружини Миколи, якби з штанів вашого чоловіка, коли він їх роздягав, випала носова хустинка, та ще й котра пахне жіночими парфумами?
Так ото ж. У Миколи з дружиною ледь не дійшло до розлучення.
Тож дуже добре, що сучасна промисловість майже повністю перейшла на ширіньки на блискавках. Звісно, трапляються і на гудзиках, але у більшості випадків на брендах, що спеціалізуються на класиці. Але такі штани надто дорогі, щоб роз'їжджати у них переповненими автобусами після нічних змін.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...