Перейти до основного вмісту

Дунька

На виробничу практику майбутніх ветеринарів завезли на молочну ферму колгоспу "Зоря комунізму".
Ще не вийшовши з автобуса, керівниця - Віра Василівна, поставила задачу:
- Беремо сечу у корови на аналіз. Використовуємо метод рефлексної стимуляції. Всі пам'ятаєте, що це?
Студенти розібрали банки, та прослухали інструктаж колгоспного ветеринара.
Валі дісталася корова №26.
- Дунька - познайомила Валю з коровою доярка, - вона не б'ється, лише трохи вперта.
Майбутня ветеринарка теорію знала добре: для збору сечі потрібно підійти до корови збоку в області задньої ноги, кілька разів провести рукою по нижній частині живота (між вименем і задніми ногами) або легкими штовхаючими рухами кулака натискати на ділянку висхідних частин вимені. І після цього корова має попісяти. Це в теорії. Але Дунька чомусь не хотіла відповідати правилам теоретиків ветеринарної справи.
На погладжування і поштовхування, вона реагувала не так, як написано у книжці, а здивовано дивилася на Валю своїми великими очима і лише повільно пережовувала жуйку.
Валя підходила до Дуньки і ліворуч і праворуч, а та - ніяк.
- Дуня, пісь-пісь-пісь, - пробувала умовити корову Валя, але безрезультатно.
Через півгодини страждань Валя пішла до Віри Василівни скаржитися на Дуньку, з заздрістю поглядаючи на тих, хто вже сидів у автобусі, впоравшись зі своєю справою.
- Це буває, - заспокоїла Валю керівниця, - зачекай, коли сама захоче, час ще є.
Повертаючись, не дійшовши до стійла №26, Валя помітила, що ця скотина - Дунька випускає з себе струю, такої жаданої рідини.
Студентка зірвалася з місця, підбігла з банкою, але було вже пізно. Клята корова закінчила процес сечовипускання.
Валя виматюкалась про себе, і зрозуміла, що чекати уже нема чого.
Вона знайшла у корівнику місце, де присіла над банкою для аналізів, і наповнила її рідиною виробництва власного організму.
Після цього, підписавши наповнену банку, здала її керівниці, і задоволена собою приєдналася до одногрупників у автобусі.
Але це не все.
Через тиждень Валю викликали в деканат, де поцікавилися, чи було дотримано всіх правил гігієни при зборі сечі. І пояснили - у Дуньки проблема. Аналіз показав, що корова тільна, але цього не може бути, бо отелилася місяць тому, і після цього бичок її не покривав.
"Зрозуміло, що Дуньку не покривав, Дунька тут взагалі ні до чого. А мене, паразит, покривав, і проблема у мене, а не у Дуньки" - прийшла до логічного висновку Валя.
Валя, взагалі, була кмітливою студенткою.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...