Вперше, як користуватися швейною машинкою, мама показала Ізі, коли той був у третьому класі. Тоді він і не здогадувався, що швейна машинка стане невід'ємною частиною його життя. А той вечір, коли він зшив до купи два клаптя тканини, запам'ятається на довго.
Ще до закінчення школи він вправно перешивав, викроював, шив одяг не лише собі та рідні, але й однокласникам, за що і отримав прізвисько Кравець.
Тато Ізі - Марк Ліберман, мріяв, щоб його єдиний син був продовжувачем династії лікарів, тож наполіг, щоб Ліберман - молодший після школи вступив до медінституту. Це був дуже корисний крок у житті Ізі, який став черговим етапом у його кар'єрі. Іноземні студенти, що навчалися у медінституті, дали новий поштовх молодому бізнесмену. Адже вони мали можливість завозити у Союз дефіцитні тканини, вироби з яких цінилися доволі високо.
Через короткий проміжок часу Кравець, хоч і закинув навчання, не встигав за всезростаючим попитом на свої вироби. Тож довелося шукати робітників. З швеями проблем не було - у ті пори, враховуючи "величезні досягнення" вітчизняної легкої промисловості, майже у кожної господині була власна швейна машинка. Не менш важливими для Ізі були спеціалісти з постачання тканин і збуту готової продукції. Поступово він підібрав кадри і на ці напрямки. Платив усім значно більше від середньої зарплати по країні, тож люди працювали з повною віддачею. Звісно, були і провали і арешти, але ні кримінальний розшук, ні "ОБХСС" проти самого Ізі Лібермана нічого знайти не могли.
Коли Кравець закінчив медінститут, при чому з відзнакою, у моду в СРСР почали входити джинси. Тут, новоспечений лікар - гінеколог розвернувся по-повній. У результаті, за неофіційними даними, майже третина усіх імпортних джинсів в СРСР другої половини 1970-х, неприступні кордони першої у світі країни робітників і селян, не перетинала. Все шилося на місці під умілим керівництвом Ізі Лібермана.
Коли підпільний бізнесмен подав заяву на виїзд з країни, його під своє крило прийняв грізний КДБ. Вивчивши всі доступні джерела про діяльність невловимого Лібермана, там прийшли до висновку, що у гаманцю Ізі має бути від двох до п'яти мільйонів американських доларів, які ні в якому разі не повинні були покинути країну.
Обшуки, і санкціоновані і не санкціоновані, помешкань підпільного міліонера, нічого не дали.
У справах, які були заведені проти невеликої частини тих, хто працював на Лібермана, жодних зацепок проти нього особисто - не знайшли.
Тягнути з дозволом на виїзд вже не можна було, бо "ворожі голоси" трубили, про репресії проти нещасного Лібермана, який з дитинства мріяв жити на вільному Заході.
На вечір перед від'їздом Ізя зібрав у себе на дачі вузьке коло наближених, у тому числі аташе посольства США.
Наступного ранку Ізя Ліберман з'явився в аеропорту з багажем, який митниками у присутності КДБістів був перевірений, просвічений, перекиданий кілька разів. Не знайшовши нічого забороненого, Ізраїлю Марковичу Ліберману дозволили виїзд.
Розгублені таким перебігом подій чекісти кинулися на дачу Лібермана, де знайшли у каміні купу спаленого паперу, серед якого були виявлені клаптики не повністю згорілих доларів.
Тобто, фактично ніякої валюти Ізя з собою не вивіз, були переконані компетентні органи, у чому переконали самі себе, своє керівництво і зацікавлену громадськість. Для цього придумали байку, що банки в США при наявності номерів купюр та свідків їх спалення, можуть видати спалену суму. Ви певно чули цю маячню, якій уже понад сорок років.
Чому маячня? А тому, що жоден банк не видасть жодної купюри замість спаленої вами, будь у вас хоч сотня свідків цього спалення.
Для перевірки можете спалити кілька гривень і звернутися за відновленням їх до банку. Хочете спробувати? То хоч не спаліть крупну купюру. ツ
Сьогодні нема вже на цьому світі переважної більшості учасників тієї афери, тож можна детально розповісти, яким чином Ізя Ліберман вивіз свої мільйони за кордон, фактично не вивізши туди жодного долара.
Схема накопичення іноземної валюти закордоном була на скільки геніальною, на стільки ж і простою.
Ви пам'ятаєте іноземних студентів, з якими довелося навчатися Ізі? Звісно, вони на той час уже закінчили свої вузи і виїхали назад додому. Але, на їх місце постійно заїжджали нові.
Уповноважені Ліберманом особи тим студентам, які їхали додому на канікули, при поверненні на навчання обіцяли обміняти їхні валюти на рублі за трохи вищим курсом, ніж це робив Держбанк СРСР. Варто лише у себе на батьківщині внести гроші на певний рахунок у банку. Далі, приїжджаєш у Союз, пред'являєш уповноваженій особі чек з банку, і отримуєш відповідну суму у рублях. Скажіть, що не геніально.
Таким чином на відомих Ліберману рахунках у закордонних банках роками накопичилися значні суми, яких вистачило і для життя і для бізнесу.
«А як же спалені у каміні долари, - спитає уважний читач, - то була фікція придумана КДБ?»
Ні, перед від'їздом Ізя дійсно спалив у каміні разом з діловими паперами пару сотень доларів, що були у нього на кишенькові розходи. Але єдиною причиною спалення було просте бажання - щоб не дісталися вони нікому.
Ще до закінчення школи він вправно перешивав, викроював, шив одяг не лише собі та рідні, але й однокласникам, за що і отримав прізвисько Кравець.
Тато Ізі - Марк Ліберман, мріяв, щоб його єдиний син був продовжувачем династії лікарів, тож наполіг, щоб Ліберман - молодший після школи вступив до медінституту. Це був дуже корисний крок у житті Ізі, який став черговим етапом у його кар'єрі. Іноземні студенти, що навчалися у медінституті, дали новий поштовх молодому бізнесмену. Адже вони мали можливість завозити у Союз дефіцитні тканини, вироби з яких цінилися доволі високо.
Через короткий проміжок часу Кравець, хоч і закинув навчання, не встигав за всезростаючим попитом на свої вироби. Тож довелося шукати робітників. З швеями проблем не було - у ті пори, враховуючи "величезні досягнення" вітчизняної легкої промисловості, майже у кожної господині була власна швейна машинка. Не менш важливими для Ізі були спеціалісти з постачання тканин і збуту готової продукції. Поступово він підібрав кадри і на ці напрямки. Платив усім значно більше від середньої зарплати по країні, тож люди працювали з повною віддачею. Звісно, були і провали і арешти, але ні кримінальний розшук, ні "ОБХСС" проти самого Ізі Лібермана нічого знайти не могли.
Коли Кравець закінчив медінститут, при чому з відзнакою, у моду в СРСР почали входити джинси. Тут, новоспечений лікар - гінеколог розвернувся по-повній. У результаті, за неофіційними даними, майже третина усіх імпортних джинсів в СРСР другої половини 1970-х, неприступні кордони першої у світі країни робітників і селян, не перетинала. Все шилося на місці під умілим керівництвом Ізі Лібермана.
Коли підпільний бізнесмен подав заяву на виїзд з країни, його під своє крило прийняв грізний КДБ. Вивчивши всі доступні джерела про діяльність невловимого Лібермана, там прийшли до висновку, що у гаманцю Ізі має бути від двох до п'яти мільйонів американських доларів, які ні в якому разі не повинні були покинути країну.
Обшуки, і санкціоновані і не санкціоновані, помешкань підпільного міліонера, нічого не дали.
У справах, які були заведені проти невеликої частини тих, хто працював на Лібермана, жодних зацепок проти нього особисто - не знайшли.
Тягнути з дозволом на виїзд вже не можна було, бо "ворожі голоси" трубили, про репресії проти нещасного Лібермана, який з дитинства мріяв жити на вільному Заході.
На вечір перед від'їздом Ізя зібрав у себе на дачі вузьке коло наближених, у тому числі аташе посольства США.
Наступного ранку Ізя Ліберман з'явився в аеропорту з багажем, який митниками у присутності КДБістів був перевірений, просвічений, перекиданий кілька разів. Не знайшовши нічого забороненого, Ізраїлю Марковичу Ліберману дозволили виїзд.
Розгублені таким перебігом подій чекісти кинулися на дачу Лібермана, де знайшли у каміні купу спаленого паперу, серед якого були виявлені клаптики не повністю згорілих доларів.
Тобто, фактично ніякої валюти Ізя з собою не вивіз, були переконані компетентні органи, у чому переконали самі себе, своє керівництво і зацікавлену громадськість. Для цього придумали байку, що банки в США при наявності номерів купюр та свідків їх спалення, можуть видати спалену суму. Ви певно чули цю маячню, якій уже понад сорок років.
Чому маячня? А тому, що жоден банк не видасть жодної купюри замість спаленої вами, будь у вас хоч сотня свідків цього спалення.
Для перевірки можете спалити кілька гривень і звернутися за відновленням їх до банку. Хочете спробувати? То хоч не спаліть крупну купюру. ツ
Сьогодні нема вже на цьому світі переважної більшості учасників тієї афери, тож можна детально розповісти, яким чином Ізя Ліберман вивіз свої мільйони за кордон, фактично не вивізши туди жодного долара.
Схема накопичення іноземної валюти закордоном була на скільки геніальною, на стільки ж і простою.
Ви пам'ятаєте іноземних студентів, з якими довелося навчатися Ізі? Звісно, вони на той час уже закінчили свої вузи і виїхали назад додому. Але, на їх місце постійно заїжджали нові.
Уповноважені Ліберманом особи тим студентам, які їхали додому на канікули, при поверненні на навчання обіцяли обміняти їхні валюти на рублі за трохи вищим курсом, ніж це робив Держбанк СРСР. Варто лише у себе на батьківщині внести гроші на певний рахунок у банку. Далі, приїжджаєш у Союз, пред'являєш уповноваженій особі чек з банку, і отримуєш відповідну суму у рублях. Скажіть, що не геніально.
Таким чином на відомих Ліберману рахунках у закордонних банках роками накопичилися значні суми, яких вистачило і для життя і для бізнесу.
«А як же спалені у каміні долари, - спитає уважний читач, - то була фікція придумана КДБ?»
Ні, перед від'їздом Ізя дійсно спалив у каміні разом з діловими паперами пару сотень доларів, що були у нього на кишенькові розходи. Але єдиною причиною спалення було просте бажання - щоб не дісталися вони нікому.
Коментарі
Дописати коментар