Генерал

Випуск Суворовського училища 1988 року. Усіх випускників, їх батьків та педагогів зібрали у Міському палаці культури, де офіційні заходи і виступи запрошених акторів змінювали один одного.
Після вручення курсантам документів про закінчення училища, до слова запросили відомого генерала, земляка, який щойно повернувся з Афгану. Звісно, і його появу на сцені і поздоровлення міністра оборони, яке зачитав генерал, усі присутні в залі зустріли бурхливими оплесками.
Очевидно, саме ці бурхливі оплески спонукали генерала промовити кілька слів від себе.
Коли зал притих, генерал розпочав:
- Товариші курсанти, офіцери і підар...
Зрозумівши, що говорить щось не те, генерал зупинився на півслові.
Курсанти чудово вловили цей момент, і ледь стримувалися від сміху. Адже їх навчили відноситися до слів командування з цілковитою серйозністю.
Генерал вирішив виправитися, тож продовжив:
- Підара...
Тут він знову замовк, а почувши кілька пирхань у залі, махнув рукою та покинув сцену.
Що поробиш, якщо у лексиконі генерала радянської армії слово "педагоги" було відсутнє. На літеру "п" радянські генерали зазвичай вживали інше слово.
Як тільки шум і легкий смішок затихли, на сцену вийшов конферансьє:
- А зараз перед вами виступить ансамбль "Голубиє бєрєти"!
Тут уже від гучного вибуху сміху всіх присутніх у залі і за кулісами, здається, здригнулися стіни Міського палацу культури.