Перейти до основного вмісту

Броньовик

Підготовка до чергової річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції почалася на заводі ще у вересні. У чию голову прийшла ідея створити конструкцію "Ленін на броньовику", невідомо. Та, раз партія сказала: "треба" - нікуди не подінешся.
Парторг очолив оперативно створений штаб з підготовки до демонстрації. Не першому засіданні одноголосно обрали "Леніна". Тут заперечень бути на могло, всі знали доморощеного "Леніна" - Савчука, який працював у термічному цеху. Йому ще лисину - і викапаний вождь пролетаріату. Інакше, як "Ленін" його на заводі й не називали.
- Лисина - не біда, - підсумував парторг, - перед демонстрацією пострижемо.
З броньовиком виявилося не так просто. На його роль претендував старенький УАЗик, який давно уже не їздив, і у кінці року мав відправитися у свою останню подорож - на металобрухт. Та завгар пообіцяв: "щось придумаємо".
Підготовка йшла своєю чергою, і на самому початку листопада штаб зібрався на генеральну репетицію.
Все виглядало добре, за виключенням того, що "броньовик" без ресор і амортизаторів при русі дуже гойдало, і "Ленін" ніяк не міг зафіксувати свою класичну позу - з простягнутою вперед рукою.
Тоді хтось з присутніх запропонував приварити до башти броньовика трубу - флагшток, почепити на нього прапор, і "Леніну" буде за що триматися.
Ідею тут же втілили в життя і вона виправдала всі очікування. Композиція "Ленін на броньовику" виглядала просто геніально.
Проблема виникла там, звідки її не чекали - Савчук категорично відмовився стригтися:
- Жінка сказала, як пострижуся налисо - вижене з дому.
Парторг терміново зібрав штаб, на якому, шляхом мозкового штурму, народилася ідея - шапочка для купання! На ній можна намалювати ленінську зачіску - здалеку не відрізниш від справжньої.
І ось - 7 листопада. Колони шикуються перед стадіоном, де на головній трибуні на них чекає керівництво міста та району, де збирається публіка, щоб вітати демонстрантів.
На чолі заводської колони - "броньовик" з високим флагштоком, на якому розвивається червоний прапор.
А де ж "Ленін"?
Невдовзі знайшовся і "Ленін", але у стані - "Ленін після пострілу Фані Каплан". Коли він встиг набратися - не відомо, але якось же треба виходити з положення. Відмінити? Не можливо - агітаційна конструкція "Ленін на броньовику" затверджена райкомом, запустити один броньовик - розцінять, як диверсію.
На парторга було страшно дивитися. Аж тут механік Сидоренко запропонував ще одну геніальну ідею: штани з "Леніна" зняти, одягнути холошею на флагшток, а потім у них помістити самого "Леніна". І нікуди він з "броньовика" не подінеться, навіть якщо захоче.
Парторг махнув рукою - давайте.
Все вийшло чудово і вчасно - "броньовик" наближався до арки перед входом на стадіон, на ньому впевнено тримався "Ленін" - Савчук.
Причетні до створення революційної композиції заспокоїлися у передчутті, з яким піднесенням зустріне публіка "броньовик" їхнього виробництва. Але даремно заспокоїлися. Флагшток виявився дещо вищим за арку воріт стадіону...
На стадіоні пролунав сміх. Спочатку тихий, невпевнений, але все більше наростав, котився по трибунах, і врешті гучний невтомний регіт заповнив весь стадіон. Не втрималися від сміху навіть на головній трибуні.
Це потрібно було бачити. Не пройшовши по габаритах, флагшток зігнувся, з нього злетів червоний прапор, і замість революційного стягу на кінці майоріли порвані штани "Леніна", який дивом втримався на "броньовику".
Стоячи рачки на башті броньовика, він вітав публіку махаючи затисненою у кулаці шапочкою для купання. Доповнювали композицію червоні сімейні труси, які, слава богу, були у "Леніна" на своєму звичному місці...
Парторг відбувся лише доганою, хоча чекав значно гіршого. Мабуть у райкомі зважили на те, що такого святкового настрою у річницю революції ніколи ні в кого не було.
Савчука карати не стали - нема за що, він же не винен, що композиція не пройшла по габаритах. Навпаки, у обставинах, що склалися, він діяв мужньо і самовіддано. Навіть постраждав - його парадні штани прийшли у повну непридатність до подальшого використання за прямим призначенням.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...