Sashkon

Іван Іванович служив чиновником у місцевій адміністрації, а Степан Степанович - стоматологом у місцевій поліклініці. У Івана Івановича і Степана Степановича було багато спільних справ. Всі справи можна звести до двох великих груп - лікування зубів і облаштування садиби. Степан Степанович лікував зуби Івану Івановичу, а Іван Іванович готував довідки, дозволи, паспорти, декларації з облаштування садиби Степану Степановичу. Співпраця тривала багато років. У Івана Івановича були серйозні проблеми з зубами, які вимагали постійного лікування, а у Степана Степановича були проблеми з різними неузгодженими моментами щодо земельної ділянки, будівельних робіт та їх завершення. Час не стоїть на місці, день змінюється днем, місяць - місяцем, рік - роком. Невпинно відбуваються зміни у житті кожного, відбулися вони і у житті наших героїв. І ось Іван Іванович та Степан Степанович випадково зустрілися серед міської метушні. - Я оформив власність на садибу, то ви мені вже не потрібні, - заявив стом...

Іван Максимович Петренко у свої сорок вибився в люди - його, колишнього шофера, призначили завгаром. Не даремно дружина, яка працювала вчителькою, ледь не з першого дня їх спільного життя, весь час повторювала: "Іване, учись". Ось він і закінчив заочно технікум, завдяки тій же дружині, яка хіба що не їздила з ним на сесії. Петренко з повною відповідальністю приступив до нової посади. Звісно, важкувато керувати тими, з ким ще вчора приятелював, з ким випивав чарку, та і тягнув разом з усіма додому різні залізяки, які "погано лежали". Поступово, до честі Івана Максимовича, він взяв у гаражі владу у свої руки. Виховував підлеглих доволі просто - завинив, то чекай від завгара порцію крику, що в основному складалася з матюччя. Зазвичай, цього водіям вистачало. Навпроти гаража, через вулицю стояв будинок Василя Мельника. Василь у минулому освоїв чимало будівельних професій, попит на які у нашому провінційному райцентрі у той час був не дуже великий, тож він влаштувався...

Скільки себе пам'ятаю, я ріс у оточенні курей. Можна сказати, виріс разом з ними. Здається, знав усі тонкощі, як виростити курча з яйця, чим годувати малих курчат, і курчат дорослих, скільки давати зерна курам, і всякі різні курячі справи. Чого не освоїв, то це - зарізати курку. Цією справою займалася мама у сараї, з якого я тікав, щоб не бачити цієї кривавої сцени. Щодо обробки тушки, теж дещо вмів. А найбільше любив з'їсти курячого м'ясця, особливо курячу лапку з відповідною приправою. Останнім песиком у мами був Жук - дворняга, нижче середнього розміру. Звісно, день, коли мама різала курку, був для нього святом. Все з курочки, що не йшло на стіл, доставалося Жуку. Особливо полюбляв він возитися з кісточками, міг півдня їх гризти, розтягуючи задоволення від самого процесу. Все це відбувалося у період будівництва світлого майбутнього. Як тільки з цією безнадійною справою було покінчено, життя стало поступово налагоджуватися, і настав час, коли простіше, а г...

Ранок видався холодним, хоч і без снігу. Сіре небо нависло над містом, а по вулицях уже снували люди - хто у куртці, хто в пальті, хто з червоним прапорцем у кишені. Дітвора розважалася повітряними кульками, які за кілька днів з'явилися у Культмазі, і, як завжди, зникнуть після свят. Хотілося б повалятись ще в ліжку, але ж сьогодні - 7 листопада. День, який «ніхто не пропускає». - Ну що, Миколо, святкуємо! — гукнув сусід дядько Гриць, прибивши молотком вицвілий за багато років червоний прапор на кут веранди. - Святкуємо… - криво посміхнувся Микола. - Як без нас святкуватимуть, коли начальство списки складає. На центральній вулиці, яка носить ім'я героїчно загиблого ватажка місцевих комуністів, товариша Стратілата вже шикувались колони: частина біля Лікарні, частина біля Першої школи. Заводяни прибували на вул. Вокзальна. З динаміків на Пошті лунала «Свящєнная вайна», потім — «Інтернаціонал». - Прапор вище! - командував парторг, червонопикий від холоду й ранкової...

- Ну коли це закінчиться? Чого так паршиво? - Це не закінчиться ніколи! Вода хоч у країні є? - Є можу набрати. А що то за хрін у нас був? - Місцевий поціновувач високого мистецтва. - Якою отрутою він нас поїв? Де його пляшка, може там щось залишилося? - Ти, що, не пам'ятаєш, він той шмурдюк приніс у банці, з нею і пішов за добавкою. - Була ще добавка? - Ні, він не повернувся, точно пам'ятаю, я світло вимикав - не було його. - У тебе просто феноменальна пам'ять! То може скажеш, де мої сандалі? - Як де? Ти ж їх адміністраторці подарував. - Якій? Для чого? Нічого не  пам'ятаю. А як же я тепер без взуття? - Так а вона ж тобі натомість бахіли подарувала. - І де вони? - Один у тебе на голові, а інший - уявлення не маю. - Бляха! А я думаю, що мені у вусі чавкає. То що, мені тепер на арену у бахілах? - Та що ти зі своїми бахілами. Тут голова тріщить, Степанович, ти ж ілюзіоніст, паличкою своєю помахай, чи придумай щось, може покращає. - З задоволення...

- Галю, а шо це робить твій маленький Богданчик? - А... малює моєму Миколі татуювання на грудях. - Мммм? - А тому, шо Микола йому програв. Він не зміг відповісти на просте дитяче запитання. Дитина запитала: "у якому слові шість літер "и". І Микола програв. - Я б теж програла. А в якому слові є відразу шість літер "и"? - Кума! Ти шо! Це ж дитячий садок - ясельна група... Це слово "вилисипидисти". - Ой, мамо люба... А я перепрошую, а що за татуювання робить такий розумний і кмітливий хлопчик? - Він йому пише на грудях "Не забуду рідну маму". - Вибач, а чим пише? - Та ... йодом. Миколі все одно треба було зробити йодну сітку.  Тож нехай дитина повправляється у правописі. - Який хороший хлопчик.  Звичайно, це краще, ніж голубам дулі тикати.

Пролог. Є кілька причин, чому трагічні історії часто популярніші або, принаймні, сильніше "чіпляють" за комічні. Трагедія викликає сильніші емоції, вона резонує з реальністю, є драматичнішою й непередбачуванішою за комедію. Комедія ж дуже суб’єктивна, те, що одних смішить, інших може дратувати. Трагедія більш універсальна - майже всі розуміють, що таке біль чи втрата. Мені до вподоби комічні сюжети, але чого не зробиш, щоб привабити читача. Тож нате. Повертався Колька з роботи. Як водиться, зайшли з колегами у ганделик, жахнули по літрі пива. Коли вже розходилися, якийсь дебіл на БМВ на повній швидкості виїхав на тротуар, і збив відразу шістьох людей, що скупчилися перед ганделиком. Ну, двом пощастило, вони не мучилися - померли на місці, а чотирьох з травмами і переломами різної тяжкості доставили до лікарні. У Кольки були переламані обидві ноги у трьох місцях, і ліва рука. У Степана зламаний хребет, у Івана - старшого розбита голова, а у Івана - молодшого - поламане все...

"Все ж мають рацію ті, хто говорить, що Ленін був ненормальним. Нормальна людина стільки ніколи не напише, як оце вождь світового пролетаріату. Натворив стільки, а тобі тепер сиди, конспектуй" - думав собі Мишко, стряхуючи під столом праву руку, яка за три з лишком години неперервної писанини, відмовлялася тримати ручку. Завтра екзамен, а конспект творів вождя є допуском до нього. Він знову перерахував написані у читалці сторінки зошита - 22. Мало, адже має бути не менше п'ятдесяти. Ось уже 27-й том, " Матеріалізм і емпіріокритицизм" - вивів Мишко на двадцять третій сторінці конспекту... Мабуть до кожного з нас під час довгої і нудної роботи приходила думка: "а не пішло б воно...". Ось вона прийшла і до Мишка, і перемігши інші думки, вигнала його з цієї душної читалки на зимову вулицю. У парку світила вогнями Новорічна ялинка, звідти долинав дитячий сміх, та думки Мишка були далекі від цього. - Третім будеш? - повернув його до реальності не надто...

Приблизно у 1980-му купив у Новому гастрономі 2 кг гречки. Приніс додому, а від неї тхне мишами. При детальнішому огляді знайшли і мишачий послід. Поніс я цю гречку назад у магазин. Але мені пояснили, що вони не винні, такий товар отримали, миші - це нічого страшного, і все у тому ж дусі. На прохання повернути гроші, продавщиця почала розповідати казки типу: це вирішує "завєдующа", її нема, коли буде - не відомо і ще багато чого у тому ж дусі.  Висипав я цю гречку в урну, яка стояла біля гастроному, а дорогою пожалкував, що не попросив "Книгу скарг і пропозицій". Хоча, і про неї придумали б якусь казочку. * * * Грудень 2025-го. Місяць тому оновився додаток Фори. Став малофункціональним  і незрозумілим. А головне - відсутня дуже зручна функція Фора-пей.  Ніколи не купував фасованої картоплі, а це не було пакета, тож купив для проби. Заплатив за 2,5 кг 89,90 грн. На вигляд картопля значно привабливіша від розсипної. Як виявилося уже вдома, вся картопля має...

Вітьок був хлопчиною комунікабельним, екстраверт, як би ми сьогодні сказали, а тоді, говорили про нього - бідовий. Вітька знала вся школа, він приймав участь майже у всіх заходах, був, що зветься, душею будь якої компанії. Навчанню приділяв не дуже велику увагу, тим не менше, школу закінчив без трійок у атестаті. По наполяганню батьків подав документи до Київського політехнічного, хоча продовжувати навчання після школи бажання не мав. Завалив перший екзамен, і загримів у армію, та ще й у морфлот на три роки. Але вони не пропали даремно, крім загального фізичного змужніння і корисних зв'язків, Вітьок виніс зі служби мрію про подальше життя, що пов'язане з морем. Відразу після служби за рекомендацією флотських друзів поїхав у Одесу, де влаштувався на курси з підготовки матросів торгівельного флоту. Перед початком курсів навідався додому побачитися з рідними, зібрати речі... Назад до Одеси вже не пустили. Там спалахнула епідемія холери. Відклавши свою мрію на рік, Вітьок, к...

Якщо ви чекаєте уроків вальсу, мазурки чи гопака - не дочекаєтесь. Мова піде про звичні танці - шманці, танцювати які, наче б то, уміють всі. Проте, є нюанси. Танці - шманці діляться на дві категорії: повільні - медляк і швидкі - бистряк. Все залежить від темпу музики. Почну з медляка. Мета цього танцю - потертися своїм тілом об тіло партнера, адже зазвичай медляк танцюють особи різної статі - дама і кавалер. Та трапляються випадки, коли повільний танець танцюють дві дами. Щодо медляків кавалер з кавалером - випадки рідкісні, і у більшості з них свідчать, що кавалери вже добряче наклюкалися. У цих випадках про тертя тілами, звісно, не йдеться. Серед дам є такі, хто не дозволяють не те що потертися об своє тіло, а навіть опустити руку кавалеру зовсім трохи нижче своєї талії. Такі дами, як правило, не дуже цікавлять кавалерів, але лише у короткостроковій перспективі. У довгостроковій же перспективі, та на тверезу голову кавалерів - такі дами є доволі перспективними. Проте, є нюанси. Д...

Я вийшов із Фори і пошукав ключ від машини. У кишенях його не було. Я повернувся до магазину і уважно оглянув все навколо вітрин з овочами, хлібом, молочними виробами, та взагалі всі полиці, біля яких зупинявся, але так нічого й не знайшов. На виході мене зупинила касирка: - А платити хто буде? Я їй пояснив, що вже все оплатив, і попросив швидше мене відпустити, бо, мабуть, залишив ключ від машини у замку запалювання, і машину запросто могли вкрасти. Після прохання показати чек про оплату, я перерив усі кишені, але чека не знайшов. Щоб скоріше вирішити це непорозуміння, я оплатив свої покупки повторно, і цього разу, про всяк випадок, сховав чек у внутрішню кишеню. А там уже лежав якийсь папірець. Як виявилися, то був чек про мою першу оплату. Почалася процедура повернення мені грошей, яка, на щастя, тривала не дуже довго. Після цього, я швидко побіг до автостоянки, але МАШИНА ЗНИКЛА! Я зателефонував до поліції, повідомив їм, де знаходжусь, опис машини, номерний знак т...

- Драстє, Васильовна! Де це були? - Привєт, Степановна, учора ж пенсію получила, дак оце у Форі трохи скупилася. - Шо ж ви купили? - Да, всього потроху. Тільки оце ніколи не обращала вніманія, а це дивлюся - майже на кожній пачці ГМО да ГМО. Шо воно таке, те ГМО? - Ой, Васильовна, то дуже страшна отрута. Моя кума розказувала, коли ще робила, то у них на роботі у булгахтєрки чоловік помер од цього ГМО. - Да шо ви кажете? - Точно! Прийшов, значить, з роботи - все нормально. Сів перекусить, і з'їв оцього ГМО. І тут же й помер. Не приходя у сознаніє. Скора два часа одкачувала - не одкачала. Два часа! І це кієвська скора, не наша. - Понятно. Дак а нашо ж вони оце ГМО скрізь ложать? - Васильовна, дак там же пишуть "без ГМО"! Значить, нема там ГМО. - Понятно, а я без очок малих буков і не бачу. Прочитала тільки ГМО. Дак написать же можна шо захочуть, можуть і обдурить. - Ні, Васильовна, з цім зараз строго. Там комісії, провєрки всякі. Їдять продукцію прямо ...

Що б не говорили деякі політики, які рвуться до влади, про "зубожіння", але добробут нашого народу все ж зростає. Про це говорить хоча б збільшення кількості автомобілів на дорогах не лише всієї країни, а і нашого провінційного райцентру. Про паркування у центрі міста уже давно забули, тут приватними авто зайняті всі можливі майданчики і щілини. Автомобілі давно витіснили з доріг на тротуари велосипедистів. Багато з тих, хто бувають у нас вперше, дивуються: чому при такому інтенсивному русі на дорогах, у місті відсутні світлофори. Проте, світлофори у нас були. Куди ж поділися? А ось я вам розкажу. Для початку, повернемося на кілька років назад. Уже тоді,  збільшення інтенсивності руху, приводило до аварій. Тож після чергової такої аварії, та ще й з жертвами, Голова наважився на встановлення  у місті світофорів. Була виготовлена проектна документація, затверджена всіма зацікавленими інстанціями, знайдено підрядника, і встановлено світлофори відразу на трьох перехрестях з н...

Давно це було. На Вербові, коли ще він був селом, жив Андрій Гомоляка (царство йому небесне). У нього був син, теж Андрій (царство йому небесне), бо народився він якраз на апостола Андрія Первозванного. Хрестив Андрія меншого отець Євстратій (царство йому небесне), настоятель Успенської церкви. Через рік у Андрія - старшого, знову народжується син і знову на апостола Андрія Первозванного. Андрій, звісно, до Євстратія, так і так, як бути - у сім'ї уже два Андрія, і так плутаниця, коли жінка Уляна (царство їй небесне) когось з нас кличе. Ну, Євстратій почав пропонувати різні імена зі святців найближчих днів, але Андрію - старшому, який добряче захмелів, прийнявши оковитої відзначаючи народження сина, вони зовсім не подобалися. Діалог явно затягувався, а Євстратію ще до приходу Андрія конче хотілося, вибачте, справити нужду. Вчора матушка Єфросинія (царство їй небесне), з нагоди празника приготувала батюшці на вечерю італійську страву - фрікандо, і Євстратія нудило з самого ранку...

До своїх сорока, за двадцять років трудового стажу Льоха назбирав на машину. Останні роки під час відпусток не їздили з Людкою на курорти - моря, а шукали шабашку, бо на зарплату хрін назбираєш. Взагалі, збирали на будинок - у квартирі колишнім селянам було якось не зручно. Та з роками звикли, і вирішили: скільки того життя - купуємо машину. Пішов Льоха у профком, записатися у чергу на придбання автомобіля. Тут досвідчені трудівники пера і паперу повідомили ошелешеному Льосі, що машину, у кращому випадку, він отримає років через п'ятнадцять, реально ж - коли вийде на пенсію, а записуватися у чергу потрібно тоді, коли у тебе ще немає грошей на таку дорогезну покупку, не тоді, коли гроші вже зібрав. Поки черга дійде, якраз і назбираєш. Розчарований таким перебігом подій, Льоха поділився своїм горем з сестрою, якій того ж вечора написав листа. Через два тижні отримав відповідь від неї, де та повідомила, що у них у колгоспі придбати машину - не проблема. Передовикам їх ...