Взагалі, збирали на будинок - у квартирі колишнім селянам було якось не зручно. Та з роками звикли, і вирішили: скільки того життя - купуємо машину.
Пішов Льоха у профком, записатися у чергу на придбання автомобіля. Тут досвідчені трудівники пера і паперу повідомили ошелешеному Льосі, що машину, у кращому випадку, він отримає років через п'ятнадцять, реально ж - коли вийде на пенсію, а записуватися у чергу потрібно тоді, коли у тебе ще немає грошей на таку дорогезну покупку, не тоді, коли гроші вже зібрав. Поки черга дійде, якраз і назбираєш.
Розчарований таким перебігом подій, Льоха поділився своїм горем з сестрою, якій того ж вечора написав листа.
Через два тижні отримав відповідь від неї, де та повідомила, що у них у колгоспі придбати машину - не проблема. Передовикам їх щороку пропонують. Якщо припекло - Нінка може оформити машину на себе, а Льоха заплатить, і буде їздити по довіреності. Лише є невеликий нюанс: або «Запорожець» точно у кінці року, або «Москвич» через пару років але, як буде така рознарядка.
Нетерплячий Льоха, який уже уявляв себе за кермом, погодився на «Запорожця». Нінка все оформила, у потрібний час замовила з братом телефонну розмову на пошті, повідомила: «Приїжджай».
Льоха оформив відпустку за свій рахунок, і разом з сусідом Славком - досвідченим водієм, поїхали поїздом до Нінки.
Добре, що з собою Льоха взяв більше грошей, адже довелося віддячити і тим, хто записував Нінку, і тим, хто проштовхував, і тим, хто приймав рішення... Само-собою «заохотив» і реєстраторів у районі, які оперативно зареєстрували автомобіль та видали номери на навенький «ЗАЗ - 968» білого кольору.
Врешті, без зайвих пригод пригнали «Запорожця» додому, де потрібні хлопці докрутили, пригвинтили, прочистили, промастили все, що треба, і щасливий автомобіліст почав освоювати новий агрегат.
За рік уже роз'їжджали з Людкою, куди хотіли, в основному у ліс по гриби, а ще по сусідніх селах у пошуках дефіциту і навіть двічі побували у Чернігові на базарі.
У Нінки ж справи йшли не так райдужно. Поки вона маталася по конторах з оформленням машини, енергійну молодицю запримітив парторг, і запропонував їй вступити... Ні, не у те, що ви подумали, а у партію.
Невдовзі Нінка стала кандидатом у члени КПРС, а через рік мала стати повноправним її членом. Та не все так сталося... Перед зборами Нінка вивчила і Статут і Програму, на все, про що її питали на зборах, відповіла правильно, аж тут слово взяла представниця райкому Віра Гнатівна:
- А що це ви, товариш Коваленко, не їздите на автомобілі, який недавно придбали?
Ну, Нінка людина відверта та дисциплінована, тож відповіла, як є - оформила машину на себе, а заплатив за неї брат, який на ній і їздить.
Віра Гнатівна, виступила з розлогою промовою, зміст якої мало хто уловив, і закінчила риторичним питанням до присутніх:
- А чи достоєн той, хто займається подібними махінаціями, високого звання комуніста?
І всі члени КПРС колгоспу одноголосно проголосували - не достоєн.
Нінка дуже переживала таку невтішну подію, ночами навіть плакала. Пізніше про все написала брату Льосі.
Той, відчуваючи провину, якось за чаркою поділився горем з Вітьком, з яким довго працювали разом, і який згодом по «партійній лінії» дослужився до заввідділом міськкому партії.
- Зачекай, - сказав Вітько, - я спитаю, здається у нас є контакти з їхнім обкомом.
Як там було, хто куди дзвонив, хто кого просив, хто на кого натиснув - невідомо, але місяців через три після цієї розмови, комуністи колгоспу терміново зібралися на позачергові збори, на яких розглянули одне питання: «Прийняття тов. Коваленко у члени КПРС».
І знову на зборах виступила представниця райкому Віра Гнатівна, і знову з розлогою промовою, суть якої дійшов не до всіх.
Нінка промову не слухала, її голова була зайнята думками - як помститися цій партійній діячці за переживання і пролиті сльози? Проте, вийшло якось це саме собою, та так, що і не придумаєш.
Після того, як присутні одноголосно підтримали пропозицію прийняти у свої ряди тов. Коваленко, і Віра Гнатівна простягнула їй руку, щоб поздоровити з таким доленосним кроком у житті, Нінка підвелася, подивилася прямо в очі представниці райкому і голосно, щоб всі почули сказала:
- А я не хочу!
І вийшла з залу. Останнє, що Нінка побачила - розгублена Віра Гнатівна з розкритим ротом і протягнутою вперед рукою.
Звісно, була вагома причина для такого сміливого вчинку - Нінка щойно одружилася, і виїжджала з чоловіком на його батьківщину у іншу область.
Ще довго після її від'їзду у селі переповідали один одному, про вчинок Нінки, яка «поставила на місце райком».
А Льоха, поїздивши кілька років по довіреності, оформив з Нінкою договір купівлі-продажу автомобіля «Запорожець ЗАЗ - 968», і став його повноправним власником.
Коментарі
Дописати коментар