Вітьок був хлопчиною комунікабельним, екстраверт, як би ми сьогодні сказали, а тоді, говорили про нього - бідовий.
Вітька знала вся школа, він приймав участь майже у всіх заходах, був, що зветься, душею будь якої компанії.
Навчанню приділяв не дуже велику увагу, тим не менше, школу закінчив без трійок у атестаті.
По наполяганню батьків подав документи до Київського політехнічного, хоча продовжувати навчання після школи бажання не мав. Завалив перший екзамен, і загримів у армію, та ще й у морфлот на три роки. Але вони не пропали даремно, крім загального фізичного змужніння і корисних зв'язків, Вітьок виніс зі служби мрію про подальше життя, що пов'язане з морем.
Відразу після служби за рекомендацією флотських друзів поїхав у Одесу, де влаштувався на курси з підготовки матросів торгівельного флоту.
Перед початком курсів навідався додому побачитися з рідними, зібрати речі...
Назад до Одеси вже не пустили. Там спалахнула епідемія холери.
Відклавши свою мрію на рік, Вітьок, користуючись зв'язками, влаштувався офіціантом у один з ресторанів Києва. Думав, що тимчасово. Але, чайові, та й не тільки, змінили його думку, і мрія про море відійшла подалі.
Вітьок одружився на киянці, з якою прожили пару років разом з її батьками, а потім купили трикімнатну кооперативну квартиру. Виховав двох синів, влаштував їх до Київського університету на "Міжнародні відносини".
У своєму ресторані, який був одним з найпрестижніших у столиці, дослужився до метродотеля.
У "бурхливих" 90-х ресторан був приватизований. Нові умови Вітька не дуже влаштовували, тож він подався у гаражний бізнес. За короткий період Вітьок з співвласника невеликого кооперативу перетворився у власника солідної контори, яка займалася будівництвом, продажем, обміном, приватизацією індивідуальних і кооперативних гаражів.
Рідко хто з власників авто у ті пори у Києві, кому потрібен був гараж, не звертався до цієї контори. У Вітька було, здавалося, все схоплено і підкуплено. Але... Звісно, йому запропонували продати бізнес, та Вітьок категорично відмовився. Хто ж думав, що таке може статися?
Коротше, Вітьку впаяли вісім років з конфіскацією.
На той час сини його уже працювали за кордоном, старший мав сім'ю і власне житло. Дружина, трохи проживши у Києві, у квартирі, яку встигли переписати на неї, виїхала до синів.
Вітьок вийшов через шість років з хворими суглобами і з туберкульозом. Поки сидів, померли батьки. Залишилася хата у селі, де Вітьок і поселився, віддавши перевагу спокійному сільському життю перед бурхливим столичним. Жив за те, що здавав квартиру у Києві.
Не дивлячись на лікування, стан здоров'я не кращав, і настав ранок, коли Вітьок не прокинувся.
Його поховали на сільському кладовищі поряд з батьками. Дружина владнала справи з спадщиною, і поїхала назад до свого постійного місця проживання у Ірландію.
Сьогодні на сільському кладовищі над невеликим пагорбом, що поріс бур'яном, стоїть похилений дерев'яний хрест. На вицвілій табличці вже не видно напису. Пройде час, упаде зотлілий хрест і на місці де він стояв поховають когось іншого. Якщо буде кого у вимираючому селі.
Вітька знала вся школа, він приймав участь майже у всіх заходах, був, що зветься, душею будь якої компанії.
Навчанню приділяв не дуже велику увагу, тим не менше, школу закінчив без трійок у атестаті.
По наполяганню батьків подав документи до Київського політехнічного, хоча продовжувати навчання після школи бажання не мав. Завалив перший екзамен, і загримів у армію, та ще й у морфлот на три роки. Але вони не пропали даремно, крім загального фізичного змужніння і корисних зв'язків, Вітьок виніс зі служби мрію про подальше життя, що пов'язане з морем.
Відразу після служби за рекомендацією флотських друзів поїхав у Одесу, де влаштувався на курси з підготовки матросів торгівельного флоту.
Перед початком курсів навідався додому побачитися з рідними, зібрати речі...
Назад до Одеси вже не пустили. Там спалахнула епідемія холери.
Відклавши свою мрію на рік, Вітьок, користуючись зв'язками, влаштувався офіціантом у один з ресторанів Києва. Думав, що тимчасово. Але, чайові, та й не тільки, змінили його думку, і мрія про море відійшла подалі.
Вітьок одружився на киянці, з якою прожили пару років разом з її батьками, а потім купили трикімнатну кооперативну квартиру. Виховав двох синів, влаштував їх до Київського університету на "Міжнародні відносини".
У своєму ресторані, який був одним з найпрестижніших у столиці, дослужився до метродотеля.
У "бурхливих" 90-х ресторан був приватизований. Нові умови Вітька не дуже влаштовували, тож він подався у гаражний бізнес. За короткий період Вітьок з співвласника невеликого кооперативу перетворився у власника солідної контори, яка займалася будівництвом, продажем, обміном, приватизацією індивідуальних і кооперативних гаражів.
Рідко хто з власників авто у ті пори у Києві, кому потрібен був гараж, не звертався до цієї контори. У Вітька було, здавалося, все схоплено і підкуплено. Але... Звісно, йому запропонували продати бізнес, та Вітьок категорично відмовився. Хто ж думав, що таке може статися?
Коротше, Вітьку впаяли вісім років з конфіскацією.
На той час сини його уже працювали за кордоном, старший мав сім'ю і власне житло. Дружина, трохи проживши у Києві, у квартирі, яку встигли переписати на неї, виїхала до синів.
Вітьок вийшов через шість років з хворими суглобами і з туберкульозом. Поки сидів, померли батьки. Залишилася хата у селі, де Вітьок і поселився, віддавши перевагу спокійному сільському життю перед бурхливим столичним. Жив за те, що здавав квартиру у Києві.
Не дивлячись на лікування, стан здоров'я не кращав, і настав ранок, коли Вітьок не прокинувся.
Його поховали на сільському кладовищі поряд з батьками. Дружина владнала справи з спадщиною, і поїхала назад до свого постійного місця проживання у Ірландію.
Сьогодні на сільському кладовищі над невеликим пагорбом, що поріс бур'яном, стоїть похилений дерев'яний хрест. На вицвілій табличці вже не видно напису. Пройде час, упаде зотлілий хрест і на місці де він стояв поховають когось іншого. Якщо буде кого у вимираючому селі.
Коментарі
Дописати коментар