Перейти до основного вмісту

ГМО

- Драстє, Васильовна! Де це були?
- Привєт, Степановна, учора ж пенсію получила, дак оце у Форі трохи скупилася.
- Шо ж ви купили?
- Да, всього потроху. Тільки оце ніколи не обращала вніманія, а це дивлюся - майже на кожній пачці ГМО да ГМО. Шо воно таке, те ГМО?
- Ой, Васильовна, то дуже страшна отрута. Моя кума розказувала, коли ще робила, то у них на роботі у булгахтєрки чоловік помер од цього ГМО.
- Да шо ви кажете?
- Точно! Прийшов, значить, з роботи - все нормально. Сів перекусить, і з'їв оцього ГМО. І тут же й помер. Не приходя у сознаніє. Скора два часа одкачувала - не одкачала. Два часа! І це кієвська скора, не наша.
- Понятно. Дак а нашо ж вони оце ГМО скрізь ложать?
- Васильовна, дак там же пишуть "без ГМО"! Значить, нема там ГМО.
- Понятно, а я без очок малих буков і не бачу. Прочитала тільки ГМО. Дак написать же можна шо захочуть, можуть і обдурить.
- Ні, Васильовна, з цім зараз строго. Там комісії, провєрки всякі. Їдять продукцію прямо на фабриці, ще й з собою беруть. Як срачка не напала - порядок, а як не дай бог, хоча б у одного - бракують усю партію.
- Понятно. А за рубєжом, тоже через сраку провіряють?
- Ні, там лабалаторія все провіряє. Колби - мікроскопи. Висівають, як проросло - все бракують і нового дірєктора фабрики ставлять.
- Понятно. А шо ж воно таке, теє ГМО.
- На полях росте. Як ото у нас пирій на городі. Дак вони змішують його з зерном, з буряками - з усім. І продають, шоб нажитися. Не на шо не обращають вніманія - тільки нажива!
- А я шось не помню, шоб у нашому колгоспі ГМО росло.
- Канєшно! Його ж недавно завезли. Капіталісти прокляті. Як ото колись жука завезли, так оце і ГМО.
- Понятно. Тільки я дуже сомнєваюсь, Степановна. Дима без огня не буває. Раз пишуть "без ГМО", значить шось там таке було. Просто так би не писали.
- Канєшно б не писали. Ото ж лучче куплять на базарі, там ніякого ГМО. Там про нього і не знають, не росте, слава богу, у нас на городах ГМО. Я колись купляла помідори на базарі у дядька, спитала про ГМО. Дак він подивився на мене як на умалішонну. Не чули й не бачили на базарі ніякого ГМО.
- Понятно, Степановна, тоді краще - на базар.
- Канєшно, Васильовна.
- Понятно, Степановна.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...
Дописати коментар
Докладніше

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...
Дописати коментар
Докладніше

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...
1 коментар
Докладніше