Sashkon

Класі у п'ятому чи шостому Павло уже твердо знав, ким буде у майбутньому. Більшість з нас тоді мріяли стати космонавтами, вченими, геологами, а Паша обрав собі доволі прозаїчну професію - міліціонер. Звістка про це вийшовши з класу, поширилася по всій школі, і навіть за її межі. Пашу, звісно, прозвали "мєнт", на що він спочатку ображався, та поступово звик. Він перечитав усі книжки про міліцію у шкільній бібліотеці, дістався і до "дорослої", де бібліотекарки вже знали його пристрасть, і готували до чергового візиту майбутнього "охоронця правопорядку" щось новеньке. Кумиром серед персонажів був у Паші майор Томін з популярного у ті пори телесеріалу, а серед реальних міліціонерів - дільничий Григорій Іванович - кремезний капітан, котрого поважали навіть ті, хто не надто схвально ставився до чинного Кримінального кодексу. Післяшкільне життя Павла було розплановане задовго до закінчення школи - служба в армії, а після неї вступ до Вищої школ...

На початку 1980-х Носівська дільниця Ніжинського міжрайгазу перебувала поза увагою партійних ідеологів району. Свого часу, після відокремлення від місцевого Комунгоспу, Ніжинське профільне  підприємство забрало дільницю у своє підпорядкування, мабуть через це про Носівських газовиків забули. Про що говорить хоча б той факт, що у переліку підприємств, установ, організацій, які формують святкові колони трудящих на демонстрації 1 травня і 7 листопада, який друкували у районній газеті "Прапор комунізму", Носівська дільниця Ніжинського МВУГГ була відсутня. Неприпустиме упущення "честі і совісті нашої епохи" на території району. Шустрішими за комуністів виявилися комсомольці - вожаки місцевої молоді, вирахувавши, що у результаті зростання штату робітників, у дільниці з'явилося  троє комсомольців, відразу утворили первинну комсомольську організацію. Секретарем цієї організації, як водиться, одноголосно, обрали мене. Зазвичай, на таку посаду у комсомолі, як...

1 970-ті. Дивовижні і наповнені величезними змінами і пригодами у житті. Розпочалися вони двійками у щоденику а завершилися весіллям... *  *  * Толік давно запрошував у гості, все якось не виходило, і ось зібрався. Жив тоді Толік у п'ятій общазі разом з п'ятикурсником - веселим і компанійським хлопцем. Як його звали - так і не дізнався, Толік називав якого Кльович, очевидно за прізвищем. Комендантом цієї общаги був чи то земляк чи то друг Кльовича, тож їм на двох дісталася тримісна кімната - розкошні апартаменти. Приїхав у гості, звісно, не сам. Посиділи, поговорили, після чого Толік ще збігав у гастроном, а потім гостинні господарі уговорили мене переночувати у них. Коли посиденьки були у розпалі, Кльович ввімкнув свій стерео касетник Sony - крутезний і небачений у наших краях апарат. І полинула з нього чарівна музика, і не лише музика - неймовірні і чарівні звуки, невідомо чим і ким створені. Це було ні на що не схоже, ні на популярних у ті пори The Beatles чи The Roll...

Давно це було. Захворів Микола. Відчуває  з апаморочення, тошноту, у праве вухо стріляє, у ліве яйце віддає. Три дні не ходив на роботу, а на четвертий пішов у лікарню. - На що скаржитесь? - запитав лікар. - Запаморочення, тошнота, у праве вухо стріляє, у ліве яйце віддає. Послухав лікар Миколині серце і легені, позаглядув у вуха, обдивився яйця - нічого не знайшов, і направив того у Чернігів. Поїхав Микола автобусом о 6:00 на Чернігів. Дістався Обласної лікарні, записався на прийом. - На що скаржитесь? - запитав лікар. - Запаморочення, тошнота, у праве вухо стріляє, у ліве яйце віддає. Оглянув Миколу лікар, нічого підозрілого не знайшов, і  направив того на стаціонарне лікування. Лежить Микола у лікарні, здав аналізи, пройшов рентген - нічого у нього не виявили, а стан не міняється - з апаморочення, тошнота, у праве вухо стріляє, у ліве яйце віддає. І вирішили направити Миколу у Київ. Виїхав він електричкою о 6:20, дістався до лікарні, записався на при...

З Толіком ми дружили з першого класу. Тож не дивно, коли класі у сьомому чи у восьмому на українській літературі нам загадали написати твір «Мій друг», ми писали один про одного. У своєму творі Толік тоді вжив вираз «закадичний друг». Вчителька, при розборі наших творів, серед іншого, згадала і цей його, досить незвичний у наших краях, вираз. Значно пізніше я дізнався, що слово «закадичний» походить від виразу «за кадик» — тобто «після кадика» або «за кадиком». У старій народній мові був вираз «пити за кадик» — тобто пити так, щоб аж за кадик заходило, тобто пити разом «до дна», щиро, як справжні друзі. Коротше, тоді, у сьомому чи у восьмому класі, Толік, як у воду дивився.

Пригадую, як у 1990-х оперативні наради по понеділках у голови райдержадміністрації починалися з питання: - Двійка вийшла? Легендарний маршрут №2 "Фрунзе - Цукровий завод" для Носівки був стратегічним і символічним об'єктом, приблизно, як крейсер "Аврора" для СРСР. А у 1990-ті "двійка" ходила вже як попало, і настав день, коли вона  вийшла востанє. Були, звичайно, незручності, невдоволення, скандали, але на диво досить швидко нішу перевезень зайняли приватники. Перевозили пасажирів на будь-чому, що дирчало і котилося, від ПАЗиків до Запорожців.  Ще надзвичайно потужна на ті пори Податкова інспекція швидко навела порядок, і майже всі перевізники перейшли на легальне становище.  У підсумку сталося неймовірне. Можливо, молодь не повірить, але замість черг людей до маршрутки, на кінцевих зупинках вишиковувалися маршрутки у чергу за пасажирами! Всі ми тоді стали свідками ринкової економіки у дії - коли не клієнт шукає надавача послуг, а навпаки....

Сашко у класі відносився до невеликої групи розбишак - поведінка його не відрізнялася зразковістю, та і успіхи у навчанні були ніякими. Якось на великій перерві за сараєм біля шкільного туалету, де збиралися курці, Сашко пригостив нас з Толіком Столичними з червоно-білої пачки. Відчувши наше захоплення такою небаченою для п'ятикласника розкішшю, тишком повідомив, що знає місце, де можна розжитися такими цигарками нахаляву. Він уже сто разів це робив. Звісно, нас, курців зі стажем, зацікавила така інформація, і після уроків ми пішли "на діло". В "угловому гастрономі", який називався тоді зовсім по - сільському - "Продовольчі товари",  біля стіни у торгівельному залі стояла скляна вітрина у формі прямокутного паралелепіпеда (саме тоді ми вивчали такі фігури на геометрії). На скляних поличках вітрини були розкладені різнокольорові пачки сигарет, тоді ще без цих дурнуватих написів на них. Передня стінка вітрини була розсувна, і якщо скляну половинку зсун...

Щоб ви знали, я ж музикант. На нервах хіба так можу, дружина підтвердить. А то ще був шанс і на піаніно навчитися бринькать. Але… Мама моя дуже гарно грала. Мала і хист і бажання. Природно, хотіла щоб і діти грали. Тут якраз у Носівці відкрилася музична школа, і мама мене потягнула туди. Пам'ятаю, в будинку культури було щось типу вступного іспиту: покажи високу ноту, низьку; відвернись – яка нота? Думаю, я іспит провалив, але мама - жінка пробивна, коротше записали мене до музичної школи. Купили папку для нот, зошит у смужки для їх запису. Вчителем у мене був Олександр Васильович, якщо не помиляюсь, прізвище Смоляк. Бажань навчатися музиці у вісім років – жодних. Це зараз я шкодую, що так і не навчився музиці, а тоді – ну нафіга воно мені? Краще папку в кущі, і піти з друзями погуляти.  Ну, вивчив «Га-ля по са-доооч-ку хо-дии-лааа…», підходять іспити по закінченню першого класу, і я їх з успіхом провалив. Думав все, кінець моїм мукам. Ага, якби не так. Моя пробивна...