Гордість і біда

Пригадую, як у 1990-х оперативні наради по понеділках у голови райдержадміністрації починалися з питання:

- Двійка вийшла?

Легендарний маршрут №2 "Фрунзе - Цукровий завод" для Носівки був стратегічним і символічним об'єктом, приблизно, як крейсер "Аврора" для СРСР.

А у 1990-ті "двійка" ходила вже як попало, і настав день, коли вона  вийшла востанє.

Були, звичайно, незручності, невдоволення, скандали, але на диво досить швидко нішу перевезень зайняли приватники. Перевозили пасажирів на будь-чому, що дирчало і котилося, від ПАЗиків до Запорожців. 

Ще надзвичайно потужна на ті пори Податкова інспекція швидко навела порядок, і майже всі перевізники перейшли на легальне становище. 

У підсумку сталося неймовірне. Можливо, молодь не повірить, але замість черг людей до маршрутки, на кінцевих зупинках вишиковувалися маршрутки у чергу за пасажирами! Всі ми тоді стали свідками ринкової економіки у дії - коли не клієнт шукає надавача послуг, а навпаки.

Але, як зазвичай, у налагоджений процес втрутилась держава. Звісно, вона мала на це підстави, адже подібну до носівської картину з перевезеннями споглядали скрізь по країні, і драчки, самотужки перероблені у автобуси, все частіше потрапляли в аварії з трагічними наслідками.

І тоді у Носівці з'явився монопольний перевізник, з усіма витікаючими наслідками.

Людина, звісно, здатна адаптуватися до будь чого. Хтось встановив будильник на потрібний час, а для кого 5 км пішки - не проблема.

Та, в цілому проблем не меншає, адже Носівка, як ви знаєте, довша за Чернігів. І це більше біда для носівчан, ніж гордість. Отже, Носівка назавжди приречена на проблеми з автоперевезеннями. Правда, надія на покращення є - якщо Укрзалізниця перекладе свої колії через центр міста. ツ