Мама моя дуже гарно грала. Мала і хист і бажання. Природно, хотіла щоб і діти грали. Тут якраз у Носівці відкрилася музична школа, і мама мене потягнула туди. Пам'ятаю, в будинку культури було щось типу вступного іспиту: покажи високу ноту, низьку; відвернись – яка нота?
Думаю, я іспит провалив, але мама - жінка пробивна, коротше записали мене до музичної школи. Купили папку для нот, зошит у смужки для їх запису. Вчителем у мене був Олександр Васильович, якщо не помиляюсь, прізвище Смоляк.
Бажань навчатися музиці у вісім років – жодних. Це зараз я шкодую, що так і не навчився музиці, а тоді – ну нафіга воно мені? Краще папку в кущі, і піти з друзями погуляти.
Ну, вивчив «Га-ля по са-доооч-ку хо-дии-лааа…», підходять іспити по закінченню першого класу, і я їх з успіхом провалив. Думав все, кінець моїм мукам. Ага, якби не так. Моя пробивна мама домовляється, щоб мене повторно навчали у першому класі…
Того вечора, як завжди, папку в кущі, і замість музичної школи - до Толі Черевка гуляти у війну. А тут пішов дощ, і папка моя у кущах добряче намокла. Прийшов додому, мама побачила цю папку, і все зрозуміла. Після цього муки мої з навчанням музиці закінчилися.
Пізніше, дізнавшись про мої музичні «досягнення», мене навіть запрошували у ВІА заводу «Побідит», але навички мої виявилися не достойні такого солідного колективу.
Коментарі
Дописати коментар