Шустрішими за комуністів виявилися комсомольці - вожаки місцевої молоді, вирахувавши, що у результаті зростання штату робітників, у дільниці з'явилося троє комсомольців, відразу утворили первинну комсомольську організацію. Секретарем цієї організації, як водиться, одноголосно, обрали мене. Зазвичай, на таку посаду у комсомолі, як і у компартії, обирали не за якісь заслуги, а шукали дурника, який у вільний від роботи час погоджувався нахаляву збирати внески, проводити збори, писати звіти, протоколи, бігати у райком на збори, наради, форуми. Убовтав мене зайняти таку "високу посаду", тодішній перший секретар райкому, з яким у нас були гарні стосунки, і з яким кілька разів у різних компаніях разом бухали.
Мо́лоді комсомольського віку, тобто до 28-ми років, на дільниці було чоловік десять, тож головна моя задача, яку поставив райком, було "зростання рядів".
Але "ряди" відмовлялися рости, щоб я не робив. І це було зрозуміло - у багатьох працівників вже були сім'ї, з усіма витікаючими з цього наслідками, якихось переваг член ВЛКСМ перед нечленами не мав. Це для 14-ти річних комсомол був цікавим, в коли тобі 24-25, з'являється розуміння - та на фіга він мені потрібен?
Приблизно через рік мого головування над комсомольцями газового господарства, вожаки районної молоді викликали мене на "бюро" - зібрання керівників райкому комсомолу, які розбирали, як йдуть справи на місцях.
З місць, зрозуміло, був не один я і ось дійшла черга виходу "на коврик" до мене. Серед іншого зайшла мова про злополучне "зростання рядів", якого серед Носівських газовиків не спостерігалося.
По своїй наївності я розповів членам бюро всю правду. Про те, що відбувається, чому тим, кому за двадцять комсомол зовсім не цікавий, що школярі у юному віці вступають до комсомолу за компанію - мо́лоді завжди цікаво щось нове. Якщо навіть з якихось причин когось з учнів і не прийняли комсомольці у свої ряди, обов'язково приймуть через рік, адже і від шкільних комсоргів райком вимагає "зростання рядів". А коли молода людина вже одружена, має дітей - у неї повно своїх турбот, ніяк не пов'язаних з комсомолом.
Я був переконаний, що подібні речі добре відомі всім, у тому числі і членам бюро. Але після описаної мною цілком об'єктивної картини, заварещала дівчинка, яка сиділа поряд з першим секретарем, гнівно прокричала про обов'язок, повагу і відповідальність. Її підтримали решта членів бюро, які оголосили мені догану, як водилося - одноголосно.
Зізнаюся, я був на так засмучений, як здивований: за правду отримати догану? Та це ще раз доводило, що при будівництві "світлого майбутнього", у жодному разі не можна говорити те, що ти думаєш. Краще брехати, за брехню тебе поважатимуть, ставитимуть у приклад іншим, навіть можуть нагородити.
За правду ж отримаєш догану, і це ще не саме гірше, що може бути.
Згодом вибув я з комсомолу через досягнення граничного віку, а ще через трохи згинув і сам комсомол разом з "першою у світі країною робітників і селян".
Догана, до речі, висить на мені до цих пір, і це, звісно, на все життя, адже відмінити її уже нема кому.
Коментарі
Дописати коментар