Сашко у класі відносився до невеликої групи розбишак - поведінка його не відрізнялася зразковістю, та і успіхи у навчанні були ніякими.
Якось на великій перерві за сараєм біля шкільного туалету, де збиралися курці, Сашко пригостив нас з Толіком Столичними з червоно-білої пачки. Відчувши наше захоплення такою небаченою для п'ятикласника розкішшю, тишком повідомив, що знає місце, де можна розжитися такими цигарками нахаляву. Він уже сто разів це робив. Звісно, нас, курців зі стажем, зацікавила така інформація, і після уроків ми пішли "на діло".
В "угловому гастрономі", який називався тоді зовсім по - сільському - "Продовольчі товари", біля стіни у торгівельному залі стояла скляна вітрина у формі прямокутного паралелепіпеда (саме тоді ми вивчали такі фігури на геометрії). На скляних поличках вітрини були розкладені різнокольорові пачки сигарет, тоді ще без цих дурнуватих написів на них. Передня стінка вітрини була розсувна, і якщо скляну половинку зсунути на кілька сантиметрів, дитячою рукою можна було дістати пачку, а як пощастить, може й більше.
- Ви мене прикриєте, від продавців, - повідомив Сашко про свій план, - а я витягну нам по пачці.
Зрозумівши, що план доволі ризикований, Толік десь раптом пропав. Довелося діяти нам удвох.
Все йшло по плану, здавалося ніхто не помічає, як Сашко, стоячи спиною до вітрини, зсовує убік скло і витягує через щілину Столичні. Я, як міг, перекривав товариша від сторонніх поглядів. Нарешті, операція завершилася, і ми, задоволені собою, попрямували на вихід. Але, не так сталося...
Перед самими дверима, невідомо звідки виринула продавчиня, зірвала шапку з голови Сашка, і крикнула:
- Ану показуй кишені!
Я переляканий вискочив з магазину, та побіг до Толіка. Той, дізнавшись, що сталося, запропонував сходити у розвідку, побачити, чим діло скінчиться. Те, що ми побачили, налякало ще більше - Сашка з магазину вивів міліціонер...
Побачити Сашка у школі наступного ранку ми не сподівалися, але він з'явився, ніби нічого й не сталося.
На наші питання щодо арешту нічого толкового не відповідав, як ми не старалися про це дізнатися. Єдине, що повідомив:
- Я вас не здав.
Точно, як партизан на допиті, про що нам у ті часи дуже багато всього розповідали.
Якось на великій перерві за сараєм біля шкільного туалету, де збиралися курці, Сашко пригостив нас з Толіком Столичними з червоно-білої пачки. Відчувши наше захоплення такою небаченою для п'ятикласника розкішшю, тишком повідомив, що знає місце, де можна розжитися такими цигарками нахаляву. Він уже сто разів це робив. Звісно, нас, курців зі стажем, зацікавила така інформація, і після уроків ми пішли "на діло".
В "угловому гастрономі", який називався тоді зовсім по - сільському - "Продовольчі товари", біля стіни у торгівельному залі стояла скляна вітрина у формі прямокутного паралелепіпеда (саме тоді ми вивчали такі фігури на геометрії). На скляних поличках вітрини були розкладені різнокольорові пачки сигарет, тоді ще без цих дурнуватих написів на них. Передня стінка вітрини була розсувна, і якщо скляну половинку зсунути на кілька сантиметрів, дитячою рукою можна було дістати пачку, а як пощастить, може й більше.
- Ви мене прикриєте, від продавців, - повідомив Сашко про свій план, - а я витягну нам по пачці.
Зрозумівши, що план доволі ризикований, Толік десь раптом пропав. Довелося діяти нам удвох.
Все йшло по плану, здавалося ніхто не помічає, як Сашко, стоячи спиною до вітрини, зсовує убік скло і витягує через щілину Столичні. Я, як міг, перекривав товариша від сторонніх поглядів. Нарешті, операція завершилася, і ми, задоволені собою, попрямували на вихід. Але, не так сталося...
Перед самими дверима, невідомо звідки виринула продавчиня, зірвала шапку з голови Сашка, і крикнула:
- Ану показуй кишені!
Я переляканий вискочив з магазину, та побіг до Толіка. Той, дізнавшись, що сталося, запропонував сходити у розвідку, побачити, чим діло скінчиться. Те, що ми побачили, налякало ще більше - Сашка з магазину вивів міліціонер...
Побачити Сашка у школі наступного ранку ми не сподівалися, але він з'явився, ніби нічого й не сталося.
На наші питання щодо арешту нічого толкового не відповідав, як ми не старалися про це дізнатися. Єдине, що повідомив:
- Я вас не здав.
Точно, як партизан на допиті, про що нам у ті часи дуже багато всього розповідали.
Коментарі
Дописати коментар