Чиновники - теж люди

У різних негараздах, які виникають поза домом, ми нерідко звинувачуємо чиновників, які недогледіли, не очікували, проявили бездіяльність...

Не заперечуючи справедливих звинувачень, усе ж хочу прояснити деякі нюанси в роботі чиновників. Я не збираюся їх захищати, просто, маючи певний досвід роботи в цій якості, сподіваюся, зможу в загальних рисах охарактеризувати чиновника загалом і чиновника органу місцевого самоврядування зокрема. Зрозумівши чиновника, буде легше з ним спілкуватися.

На початку зазначу, що чиновник - точно така сама людина, як і ми з вами, а відрізняється від більшості з нас тим, що йому доводиться працювати у специфічних умовах.

У чому ж саме специфічність цих умов? Якщо коротко - це совок. Так-так, це продовження того самого устрою, в якому працював увесь радянський народ. Характерною і головною особливістю такого устрою є відсутність зв'язку між роботою і кінцевим результатом.

Ти можеш викладатися на всі 100%, працювати позаурочно, виконати й перевиконати план, а користі від твоєї роботи - нуль.

Виточив токар 20 болтів, отримав за них зарплату, а вони кілька років іржавіють на складі. Так працювала вся совкова економіка.

Але повернімося до чиновників. Оцінити їхню роботу в штуках, метрах, кілограмах доволі важко. Матеріальні стимули відсутні, є лише моральні - подяка до професійного свята, грамота до ювілею.

Головним стимулом у роботі рядового чиновника органу місцевого самоврядування (до таких належать усі, крім голови) є команда голови. Тобто маємо у всій красі сумнозвісну адміністративно-командну систему.

Отже, якщо ви хочете вирішити якусь неординарну проблему, до рядового чиновника звертатися не варто, він вам нічим не допоможе. Він, як і кожен з нас, прагне менше робити й більше отримувати. Тож зайві клопоти йому ні до чого.

Звертатися треба до голови. Але голови бувають різні. Їх можна розділити на три групи:

• Вчорашні.

• Сьогоднішні.

• Завтрашні.

Коротко про кожну з них.

Вчорашні - це ті, хто продовжує славні традиції совка. Таких більшість. Їхній девіз «Я начальник - ти дурень, ти начальник - я дурень». До таких найефективніше звертатися через вищі інстанції.

Сьогоднішні - це ті, хто дійсно дослухається до думки населення й намагається вирішувати певні проблеми. Таких меншість. Їхній девіз «Я - начальник, я більше знаю». До таких можна звертатися безпосередньо, якщо не допоможе - через верхи.

Завтрашні - це гіпотетичні голови, яких хотілося б бачити при владі. Їхній девіз: «Ви - керуєте, я - виконую». Тобто в такого має бути відкритий двосторонній діалог із населенням: безпосередньо з кожним, через вуличні та домові комітети, через громадські організації, через соціальні мережі. (Розумію, що це все фантазії і більшість із нас до такого не доживе).

І на завершення ще раз: стимулом до роботи чиновників є активність населення. Якщо сидіти, мовчати й сподіватися, що хтось із чиновників візьметься за вирішення ваших проблем, не зміниться нічого.

Бездіяльність чиновників - це бездіяльність населення.

І на останок: 

• Не проси - вимагай процедуру. Чиновник боїться не емоцій, а зафіксованого звернення, на яке треба дати письмову відповідь у строк за Законом "Про звернення громадян".

• Звертайся не до людини, а до функції. Не "допоможіть мені", а "прошу надати інформацію, передбачену ст. ...". Це переводить діалог з площини "зроби мені послугу" в площину "виконай свій обов'язок".

• Створюй публічність. Через групи у Viber, через соціальні мережі знайди однодумців. Один лист, це скарга. Десять підписів мешканців під тим самим листом + фото в місцевій Facebook-групі - це вже політичний ризик для голови.