Носівські в'юни

Справжні рибалки в'юна за рибу не вважають. А ми з пацанами їх брали. Ловили, в основному, марлею, або віконною занавіскою з тюлю. Я, зазвичай, був у компанії старших, тож мені тюль не доручали, я пужав, тобто, коли хлопці підходять з розчепіреною тканиною до берега, потрібно було добряче пострибати по прибережній рослинності, щоб випужати звідти рибу. Звісно, не ходили спеціально на в'юна, в основному у болоті через дорогу від лікарні, де зараз ставок і шлюз, водилися карасі, пічкурі, краснопірки, і навіть щуки. Щуку марлею впіймати не просто, у всякому разі, при мені ніколи не вдавалося цього зробити. Щука дуже легко перестрибує через рибальські сіті, не те що через шматок занавіски, поцуплений у мами зі скрині.
То було моє знайомство з Носівськими в'юнами, а прощання з ними відбулося наприкінці 1970-х, коли вже працював. У вихідний з друзями вирішили згадати дитинство - купили в аптеці три метри марлі, і пройшлися з нею під правим берегом ставка метрів 100, у підсумку мали відро в'юнів!
Юрко, який жив поряд, на неіснуючій уже вул. Поштова, запросив до себе. Його мама, вправна господиня, перекинула в'юнів у велику миску, помила, посолила їх, вони з писком самі і почистилися.
Юшка з в'юнів та під совковий шмурдюк, скажу я вам, річ незабутня. Як бачите, пам'ятаю до цих пір.
А в'юнів у ставку знищили тоді, коли у 1980-х виклали його береги бетонними плитами. Тож нам тоді ще вдалося скуштувати юшку з Носівських в'юнів.