Новорічна

- Добрий вечір! В пізній час

Ми з'явилися до вас!

Стіл, ялинка і музон.

В кутку з фікусом вазон.

- Так, до столу всі сідаєм,

Старий дружно проводжаєм.

Тост: - Щоб добре всім було!

І поїхало - пішло.

За столом - ги-ги, га-га,

Під столом чиясь нога.

Вона нею смик та смик,

Так поряд з нею чоловік!

Чарка, чарка, олів'є.

Веселіше всім стає.

Ось настав вже той момент -

На екрані Президент.

І шампанське в стелю - "бах".

"Дзинь-дзинь" келихи в руках.

Танці - шаманці, викрутас.

- Пригорнуся я до вас.

- Чоловік ваш! Це ж не жарти!

- А-а, он ріжеться у карти.

Знов до столу, знову чарка,

- Всі до дна, бо буде сварка!

Чарка, чарка, анекдот.

В рота не потрапить шпрот.

Раптом шуба і салат

Попросилися назад.

І куди ж цей викидон?

Та, до фікуса в вазон.

Все, не можу вже бухати,

Треба трохи подрімати.

Хтось коліном в спину гупа,

За подушку чиясь дупа.

Повставали. Перша дня!

- Ну, давайте "на коня"!

- Тож, приходьте і вечерять, -

Господиня каже в дверях.

Так, нащо такий маршрут,

Коли ми уже всі тут?

Знову стіл і знову чарка,

Сон, дрімота, пісня, сварка...

Тут, неначе грім з безодні:

- А яке число сьогодні?

Коментарі

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Докладніше

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки? Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу. І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Докладніше

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...

Докладніше

Sashkon

Шукати в цьому блозі