Перейти до основного вмісту

Урок історії (п'єса)

 

Дійові особи:

Кароліна Денисівна - вчителька

Фекла Петренко - п'ятидесятниця

Мотрона Швець - п'ятидесятниця

Никифор Андріюк - п'ятидесятник

Омелян Сергієнко - двадцятник

Кіберик - кібернетичний оцінювач знань.

 

Дія перша.

2222 рік. В джакузі з піною лежить Кароліна Денисівна, тихо побулькують струї гідромасажу.

Перед нею на пів стіни монітор, на якому розміщені аватарки учнів.

 

Кароліна Денисівна: Діти, починаємо урок історії. Як завжди, перед вами світлина - загадка. Хто знає, що це? (помахом мокрої руки з піною виводить на монітор зображення дискового телефонного апарату зразка 1970-х років).

Ще не встигла з'явитися картинка, як під аватаром Никифора Андріюка заблимав зелений індикатор.

Кароліна Денисівна: Бачу, Никифоре, ти знаєш. Хотілося б послухати інших.

За кілька секунд зелений індикатор спалахнув і під аватаром Фекли Петренко.

Кароліна Денисівна: Так, Фекло, відповідай.

Фекла Петренко: Це високочастотний генератор низькочастотних хвиль!

Кароліна Денисівна: Ну як можна, Фекло? Звичайно ні. Який ще генератор? Ось, Кіберик ставить тобі за цю відповідь 36.

Ще бажаючі? Мотроно, а ти що скажеш?

Мотрона Швець: Ну-у-у, я думаю... Це адронний колайдер. Так, це зовсім маленький адронний колайдер!

Кароліна Денисівна: дуже схоже, але відповідь не вірна. Що показує Кіберик?

Кіберик: 41.

Кароліна Денисівна: О, Омелян, тебе я давно не питала. Проясни нам, що ж таке зображено на цій картинці?

Омелян Сергієнко: Так це ж телефон.

Чутно сміх дітей, а Кароліна Денисівна ледь не з головою занурилася у ванну.

Кароліна Денисівна: Ти нічого дурнішого не міг придумати? Ти що, не знаєш, як виглядає телефон? Що, Кіберик ставить тобі 22? Я б поставила тобі на десяток менше! Никифоре, скажи вже правильну відповідь.

Никифор Андріюк: Це бюстгальтер!

Кароліна Денисівна: Вірно, молодець! А детальніше, як його приміняли?

Никифор Андріюк: Його носили на собі древні люди. Оцю нижню частину одягали на плечі, а верхню - на голову, захищаючи вуха, щоб вони не мерзли.

Кароліна Денисівна: Вірно. А диск з цифрами для чого?

Никифор Андріюк: це, щоб змінювати розмір бюстгальтера, бо вуха у людей бувають різних розмірів.

Кароліна Денисівна: Молодець, відповідь вичерпна! Ось і оцінка у тебе відповідна - 50.

На цьому діти, урок закінчено. Повторіть параграф 382, завтра будемо розглядати тему, про те, як древні люди відучили колорадського жука від картоплі і привчили його до споживання пирію.

Завіса.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...