Сонце ще тільки торкалося верхівок дерев, а ми вже вибігали з дому, босоніж, із ключем від хати на шиї, наче справжні господарі світу. Дорога вела до річки, до лісу, до таємниць, які відкривалися лише тим, хто мав відвагу йти без дорослих.
Вода з колодязя була холодною й не дуже чистою, ягоди - солодкі, в основному немиті, а смак картоплі з попелу не забувається й сьогодні.
Ми лікували наші рани подорожником, підтиралися лопухом, малювали квадратики на асфальті й стрибали по них, читали книги, уміли рахувати в умі...
Черги за молоком здавалися нескінченними, але саме там ми вчилися терпінню. Город був нашою школою витривалості, а кущі за хатою - місцем перших таємниць. Усе, що траплялося під руку, ми перетворювали на скарб, бо знали: будь‑яка річ може стати потрібною.
І тепер, озираючись назад, розумієш: то було дитинство, яке, на думку тих хто народився у 21 столітті, зробило нас не стільки дивними, скільки небезпечними, з нами краще не зв'язуватися.
Вода з колодязя була холодною й не дуже чистою, ягоди - солодкі, в основному немиті, а смак картоплі з попелу не забувається й сьогодні.
Ми лікували наші рани подорожником, підтиралися лопухом, малювали квадратики на асфальті й стрибали по них, читали книги, уміли рахувати в умі...
Черги за молоком здавалися нескінченними, але саме там ми вчилися терпінню. Город був нашою школою витривалості, а кущі за хатою - місцем перших таємниць. Усе, що траплялося під руку, ми перетворювали на скарб, бо знали: будь‑яка річ може стати потрібною.
І тепер, озираючись назад, розумієш: то було дитинство, яке, на думку тих хто народився у 21 столітті, зробило нас не стільки дивними, скільки небезпечними, з нами краще не зв'язуватися.
Коментарі
Дописати коментар