Перейти до основного вмісту

Київ - Одеса

Взимку не так багато бажаючих їхати на море, тож у купе №4 вагону №12 поїзду Київ - Одеса я був один.
У Фастові зайшов інтелігентного виду молодий чоловік - у пальто, костюмі з галстуком. Представився:
- Віктор Іванович.
Коли влаштувався навпроти спитав:
- А ви звідки, з Києва чи з Одеси?
- З Києва.
- О, я бував у Києві. Років три тому їхали отак у купейному вагоні. Там, де ви, сидів юнак у окулярах, біля нього дівчина з зачіскою, як у Анжели Девіс, я біля вікна, а поряд узбек у халаті. І сидів підібгавши під себе ноги, та щось бубнів всю дорогу. А коли приїхали у Київ, його зустрічали з машиною, він ще запропонував мене підвезти.
Після цих слів Віктор Іванович дістав зі своєї валізи пляшку пива, відкрив її об полицю:
- Пиво будете?
- Ні, - відповів я, - у мене завтра дуже напружений день.
- А ви звідки? - знову поцікавився він, відсьорбнувши з пляшки.
- З Києва.
- О, я бував у Києві. Років три тому їхали отак у купейному вагоні. Там, де ви, сидів юнак у окулярах, біля нього дівчина з зачіскою, як у Анжели Девіс, я біля вікна, а поряд узбек у халаті. І сидів підібгавши під себе ноги, та щось бубнів всю дорогу. А коли приїхали у Київ, його зустрічали з машиною, він ще запропонував мене підвезти.
Він задумався, потім піднявся:
- Піду покурю.
Якийсь підозрілий тип, подумав я. У нього явно щось з головою, від такого можна чекати чого завгодно, а мені перед нарадою потрібно б гарно відпочити.
І ось сусід повернувся:
- А ви звідки, з Києва чи з Одеси?
- З Києва, - з острахом повторив я.
- О, я бував у Києві. Років три тому їхали отак у купейному вагоні. Там, де ви, сидів юнак у окулярах, біля нього дівчина з зачіскою, як у Анжели Девіс...
Я зовсім розгубився. Чи не піти мені до провідника, попроситися в інше купе.
Та коли Віктор Іванович зняв черевики, штани та ліг спати у піджаку з галстуком, я зрозумів - він п'яний. А так і не скажеш - і на ногах тримається, і говорить виразно.
Ранком прокинувся перед самим прибуттям до Одеси.
Віктор Іванович вже піднявся і виглядав бездоганно.
- Доброго ранку, - привітався він, - то ви з Києва чи з Одеси?
- З Києва.
І сусід мій по купе вчетверте повторив знайому вже мені історію...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Фарширована риба (не рецепт приготування)

Не знаю, що там воно вийде з НУШ (нова українська школа), а з СУШ (стара українська школа) повиходило невідомо що. НУШ говорить, що з СУШ виходить фарширована риба:   «Сьогодні у нас дві проблеми в навчанні. Перша – це перевантаженість предметами. Однозначно такого обсягу не може бути. І друга проблема – те, що ми даємо суто навчальний матеріал. Випускник нашої української школи не вміє застосувати набуті знання в житті. Він, як фарширована риба, розумієте? Нібито і риба, але не плаває». І дійсно - не плаває. Переконуєшся в цьому, коли знаходишся у соціально-мережному середовищі. Так і хочеться спитати «Чому вас у школі вчили?» А, так, знаю - Теорема Піфагора, Закон Бойля — Маріотта, клімат Венесуели… З останнім, воно зрозуміло – пережитки минулого.  У совку за «залізною завісою» Венесуелу можна було побачити лише у «Клубі кіноподорожей». Сьогодні, ж кому цікава Венесуела, може поїхати та наочно переконатися, який там клімат, а кому Венесуела, як кажуть, і нахрін не потрі...