Перейти до основного вмісту

Київ - Одеса

Взимку не так багато бажаючих їхати на море, тож у купе №4 вагону №12 поїзду Київ - Одеса я був один.
У Фастові зайшов інтелігентного виду молодий чоловік - у пальто, костюмі з галстуком. Представився:
- Віктор Іванович.
Коли влаштувався навпроти спитав:
- А ви звідки, з Києва чи з Одеси?
- З Києва.
- О, я бував у Києві. Років три тому їхали отак у купейному вагоні. Там, де ви, сидів юнак у окулярах, біля нього дівчина з зачіскою, як у Анжели Девіс, я біля вікна, а поряд узбек у халаті. І сидів підібгавши під себе ноги, та щось бубнів всю дорогу. А коли приїхали у Київ, його зустрічали з машиною, він ще запропонував мене підвезти.
Після цих слів Віктор Іванович дістав зі своєї валізи пляшку пива, відкрив її об полицю:
- Пиво будете?
- Ні, - відповів я, - у мене завтра дуже напружений день.
- А ви звідки? - знову поцікавився він, відсьорбнувши з пляшки.
- З Києва.
- О, я бував у Києві. Років три тому їхали отак у купейному вагоні. Там, де ви, сидів юнак у окулярах, біля нього дівчина з зачіскою, як у Анжели Девіс, я біля вікна, а поряд узбек у халаті. І сидів підібгавши під себе ноги, та щось бубнів всю дорогу. А коли приїхали у Київ, його зустрічали з машиною, він ще запропонував мене підвезти.
Він задумався, потім піднявся:
- Піду покурю.
Якийсь підозрілий тип, подумав я. У нього явно щось з головою, від такого можна чекати чого завгодно, а мені перед нарадою потрібно б гарно відпочити.
І ось сусід повернувся:
- А ви звідки, з Києва чи з Одеси?
- З Києва, - з острахом повторив я.
- О, я бував у Києві. Років три тому їхали отак у купейному вагоні. Там, де ви, сидів юнак у окулярах, біля нього дівчина з зачіскою, як у Анжели Девіс...
Я зовсім розгубився. Чи не піти мені до провідника, попроситися в інше купе.
Та коли Віктор Іванович зняв черевики, штани та ліг спати у піджаку з галстуком, я зрозумів - він п'яний. А так і не скажеш - і на ногах тримається, і говорить виразно.
Ранком прокинувся перед самим прибуттям до Одеси.
Віктор Іванович вже піднявся і виглядав бездоганно.
- Доброго ранку, - привітався він, - то ви з Києва чи з Одеси?
- З Києва.
І сусід мій по купе вчетверте повторив знайому вже мені історію...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...