Микола повертався зі зміни не можна сказати - як скло, але в нормі. Коли вийшов з автобуса, надворі вже стемніло. Метрів за п'ятдесят від зупинки побачив на узбіччі міліцейський «воронок», двері якого були відчинені. Просто з цікавості, заглянув у середину, відразу ж його зі словами: «а ось і третій», підхопили двоє ментів та вправно запхали до «воронка».
- Куди? - встиг спитати Микола.
- Тут не далеко, - почув голос за зачиненими дверима.
Дорогою, коли очі звикли до темряви, побачив ще двох попутників. Один з них, сидячи на підлозі, дрімав, інший намагався щось розповісти, але вловити зв'язок між звуками, що той видавав, Микола так і не зміг.
Миколу завели до просторої кімнати, за столом сиділи двоє - лейтенант і жінка у білому халаті.
- Прізвище, ім'я, по-батькові? - запитав лейтенант.
Поки відповідав, з Миколи зняли куртку і картуза.
- Рік народження?
І Микола опинився у майці та трусах.
- Місце роботи?
Тільки відповів, як його під руки, у чому мати народила, ввели до просторої кімнати з ліжками.
Тут увагу Миколи привернула група спортсменів, які змагалися на дальність ковзання по підлозі. Щоб підлога була більш слизькою, спортсмени мочилися на неї.
Один з присутніх у змаганні участі не брав, а лише оголошував результати. «Пахан» - вирішив Микола, сівши на своє ліжко. Вникнувши у суть змагань, він уже майже відважився влитися у групу спортсменів, але не встиг, бо почалася бійка через спірний момент. Досталося й пахану, який на думку більшості, присудив перемогу не тому.
Після бійки, щоб повернути своє місце авторитета, пахан запропонував:
- А давайте насеремо їм у постіль.
Присутні схвально загули, а Микола вигукнув:
- Стійте, ви насерете не їм, а собі!
Подумавши, публіка уважно подивилася на Миколу і визнала його правоту. Після цього на колишнього пахана вже ніхто не звертав уваги, і всі заповажали Миколу.
«Шкода, що це лише на одну ніч» - подумав він, коли засинав.
Ранком, Миколі видали одяг, речі та гроші, за винятком вартості послуг. Хміль пройшов, але повага залишилася, це читалося у поглядах його нічних співмешканців.
- Куди? - встиг спитати Микола.
- Тут не далеко, - почув голос за зачиненими дверима.
Дорогою, коли очі звикли до темряви, побачив ще двох попутників. Один з них, сидячи на підлозі, дрімав, інший намагався щось розповісти, але вловити зв'язок між звуками, що той видавав, Микола так і не зміг.
Миколу завели до просторої кімнати, за столом сиділи двоє - лейтенант і жінка у білому халаті.
- Прізвище, ім'я, по-батькові? - запитав лейтенант.
Поки відповідав, з Миколи зняли куртку і картуза.
- Рік народження?
І Микола опинився у майці та трусах.
- Місце роботи?
Тільки відповів, як його під руки, у чому мати народила, ввели до просторої кімнати з ліжками.
Тут увагу Миколи привернула група спортсменів, які змагалися на дальність ковзання по підлозі. Щоб підлога була більш слизькою, спортсмени мочилися на неї.
Один з присутніх у змаганні участі не брав, а лише оголошував результати. «Пахан» - вирішив Микола, сівши на своє ліжко. Вникнувши у суть змагань, він уже майже відважився влитися у групу спортсменів, але не встиг, бо почалася бійка через спірний момент. Досталося й пахану, який на думку більшості, присудив перемогу не тому.
Після бійки, щоб повернути своє місце авторитета, пахан запропонував:
- А давайте насеремо їм у постіль.
Присутні схвально загули, а Микола вигукнув:
- Стійте, ви насерете не їм, а собі!
Подумавши, публіка уважно подивилася на Миколу і визнала його правоту. Після цього на колишнього пахана вже ніхто не звертав уваги, і всі заповажали Миколу.
«Шкода, що це лише на одну ніч» - подумав він, коли засинав.
Ранком, Миколі видали одяг, речі та гроші, за винятком вартості послуг. Хміль пройшов, але повага залишилася, це читалося у поглядах його нічних співмешканців.
Коментарі
Дописати коментар