У гуртожитку №3 Політехнічного інституту незмінним комендантом працював Степан Степанович Гулько на прізвисько Гітлер.
Прізвисько до коменданта пристало не за зовнішньою схожістю, а за порядками, які панували у гуртожитку. Їх студенти порівнювали з порядками у гітлерівських концтаборах.
Коменданта всі боялися, варто лише зазначити, що в результаті порядків, встановлених Гітлером, з його подачі щороку відраховували з інституту кількох студентів.
Врешті, мешканцям гуртожитку все це набридло, і група відважних написала листа на ім'я ректора інституту про все, з чим їм доводилося стикатися щодня.
Потрібно сказати, що Степан Степанович був доволі авторитетним комендантом. На відміну від інших гуртожитків, у третьому не було зафіксовано жодного інциденту, який би вийшов за межі інституту. Керівництво цінувало його працю, і ставило у приклад іншим комендантам.
Та все ж на лист потрібно було якось реагувати, тож була створена комісія у кількості п'яти посадових осіб, і направлена до гуртожитку №3.
Комісія працювала досить плідно: перевірила всю господарську діяльність, опитала мешканців, і призначивши на завтра зустріч з персоналом, уже коли стемніло, покинула гуртожиток.
Гулько, як водиться, провів членів комісії на вулицю, а там...
По фасаду п'ятиповерхової будівлі вікнами, у яких ввімкнули світло, було написано відоме нецензурне слово з трьох літер. Решта вікон залишилися темними.
Комендант у нестямі викликав до себе всіх мешканців кімнат, де горіло світло. Але щось пред'явити не зміг - без світла до занять не приготуєшся. Тож виходячи з себе від злості, категорично заборонив їм завтра до від'їзду комісії вмикати світло.
Наступного дня комісія знову працювала до темна, виходячи з гуртожитку, члени комісії уже з цікавістю подивилися на фасад...
Ті, хто вчора ввімкнув світло, підкоряючись наказу коменданта, його не вмикали, але світло було ввімкнене у решті вікон!
У підсумку Степана Степановича Гулька перевели на іншу роботу.
Прізвисько до коменданта пристало не за зовнішньою схожістю, а за порядками, які панували у гуртожитку. Їх студенти порівнювали з порядками у гітлерівських концтаборах.
Коменданта всі боялися, варто лише зазначити, що в результаті порядків, встановлених Гітлером, з його подачі щороку відраховували з інституту кількох студентів.
Врешті, мешканцям гуртожитку все це набридло, і група відважних написала листа на ім'я ректора інституту про все, з чим їм доводилося стикатися щодня.
Потрібно сказати, що Степан Степанович був доволі авторитетним комендантом. На відміну від інших гуртожитків, у третьому не було зафіксовано жодного інциденту, який би вийшов за межі інституту. Керівництво цінувало його працю, і ставило у приклад іншим комендантам.
Та все ж на лист потрібно було якось реагувати, тож була створена комісія у кількості п'яти посадових осіб, і направлена до гуртожитку №3.
Комісія працювала досить плідно: перевірила всю господарську діяльність, опитала мешканців, і призначивши на завтра зустріч з персоналом, уже коли стемніло, покинула гуртожиток.
Гулько, як водиться, провів членів комісії на вулицю, а там...
По фасаду п'ятиповерхової будівлі вікнами, у яких ввімкнули світло, було написано відоме нецензурне слово з трьох літер. Решта вікон залишилися темними.
Комендант у нестямі викликав до себе всіх мешканців кімнат, де горіло світло. Але щось пред'явити не зміг - без світла до занять не приготуєшся. Тож виходячи з себе від злості, категорично заборонив їм завтра до від'їзду комісії вмикати світло.
Наступного дня комісія знову працювала до темна, виходячи з гуртожитку, члени комісії уже з цікавістю подивилися на фасад...
Ті, хто вчора ввімкнув світло, підкоряючись наказу коменданта, його не вмикали, але світло було ввімкнене у решті вікон!
У підсумку Степана Степановича Гулька перевели на іншу роботу.
Коментарі
Дописати коментар